¬.¬.∆айворонок

—лово в етнолог≥чному контекст≥

(ћовознавство.- є1.- 1996.- C. 7-14)

   ћова - феномен народу, етносу, нац≥њ, одна з основних њхн≥х ознак. ƒоки народ береже свою мову, доти в≥н збер≥гаЇ своЇ Їство, свою етн≥чну Їдн≥сть, а втрачаЇ мову, втрачаЇ й себе ¤к народ. “ому мова значною м≥рою забезпечуЇ нормальне функц≥онуванн¤ нац≥онального орган≥зму в ус≥х його ви¤вах - пол≥тичному, державному, економ≥чному, культурному.
   Ћюди довго користувалис¤ мовою, доки не почали усв≥домлювати, ¤ке багатство в своЇму розпор¤дженн≥ вони мають. —початку усне слово, пот≥м писемне, а згодом словники ≥ граматики - це т≥ сходинки, ¤к≥ рано чи п≥зно долаЇ кожний народ на шл¤ху усв≥домленн¤ себе у своњй мов≥. —каж≥мо, що таке словник нац≥ональноњ мови? ÷е те, що народ знаЇ про св≥т. √раматика мови - те, ¤к та чи ≥нша нац≥¤ про цей св≥т говорить. ўоб п≥знати той чи ≥нший народ, треба добре знати його мову, щоб знати ≥ любити св≥й народ, треба знати ≥ любити р≥дну мову. —вого часу ≤ван ќг≥Їнко зазначав, що етнограф≥ю, етно≥стор≥ю чи етнокультуру пранароду можна вивчати не лише за допомогою предмет≥в матер≥альноњ культури, знайдених унасл≥док археолог≥чних розкопок, а й через слово¹. Ќедарма народна мудр≥сть здавна ставить слово пор¤д ≥з хл≥бом. якщо хл≥б дл¤ людини - матер≥альний першопочаток њњ ≥снуванн¤, то слово - духовний.
   ќск≥льки мова кожного народу створена самим народом, мимовол≥ постаЇ запитанн¤: невже все те, що вт≥лилось у мов≥ народу, криЇтьс¤ в його сутност≥? «находимо ж у мов≥, ¤к говорив  .”шинський, "багато глибокого ф≥лософського розуму, справд≥ поетичного почутт¤, витонченого, напрочуд доброго смаку, сл≥ди прац≥ дуже зосередженоњ думки, силу-силенну надзвичайноњ чутливост≥ до найтонших перелив≥в у ¤вищах природи, багато спостережливост≥, багато найсувор≥шоњ лог≥ки, багато високих духовних порив≥в та зачатки ≥дей, до ¤ких з великими зусилл¤ми добираЇтьс¤ пот≥м великий поет ≥ глибокодумний ф≥лософ"². ќтже, мова водночас виступаЇ ≥ засобом сп≥лкуванн¤ ≥ об'Їктом п≥знанн¤; оск≥льки вона "серце народу" (≤.ќг≥Їнко), то через слово п≥знаЇмо й народ. ≤накше кажучи, слово взагал≥ ≥ художнЇ слово зокрема Ї своЇр≥дним духовним кодом нац≥ональноњ культури.
   ўо стоњть, скаж≥мо, за словом рушник? ѕередус≥м предмет побуту, що асоц≥юЇтьс¤ з довгастим шматком тканини (полотн¤ноњ, лл¤ноњ, бавовн¤ноњ) дл¤ витиранн¤ частин т≥ла, посуду. јле чому цей предмет називаЇтьс¤ саме рушником? ќчевидно, його перв≥сне призначенн¤ - служити дл¤ витиранн¤ рук (рука - ручник - рушник - однокоренев≥ лексеми), пот≥м уже ≥нших частин т≥ла, скаж≥мо, обличч¤ (зв≥дси синон≥м≥чний р¤д рушник, утирало, утирач, утиральник), напр.: "¬ода в в≥деречку, - брат≥ку, вмийс¤, рушник на к≥лочку, - брат≥ку, втрис¤" (п≥сн¤). ≤нше призначенн¤ побутового рушника - служити дл¤ витиранн¤ стол≥в, лав, ослон≥в, протиранн¤ посуду - породжуЇ синон≥м≥чний р¤д лексем рушник - стирач - стирок.
   –азом з тим рушник - це шмат декоративноњ тканини певноњ довжини з вишиваним або тканим орнаментом. “акий рушник здавна використовуЇтьс¤ дл¤ оздобленн¤ житла, в украњнських народних обр¤дах тощо. —аме в≥н став оберегом украњнського народу, символом р≥дноњ земл≥, ”крањни. –ушник супроводжував людину все њњ житт¤. ¬≥н не лише прикрашав побут, ним приймали дитину в≥д пород≥лл≥, рушником благословл¤ли заручини, коли д≥вчина ≥ хлопець, що мають нам≥р одружитис¤, оголошувалис¤ нареченою ≥ нареченим (зв≥дси словотв≥рне гн≥здо рука - рушник - заручини - обрученн¤ - обручка); на рушник ставали молод≥, ним скр≥плювали куп≥влю-продаж ≥ зводили сволок на хату, проводжали в дорогу ≥ в останню путь, опускали труну в могилу ≥ пов'¤зували його на могильний хрест.
   «алежно в≥д призначенн¤ вишиван≥ рушники, у свою чергу, под≥л¤ютьс¤ на декоративн≥ та обр¤дов≥. Ќайголовн≥шим серед декоративних рушник≥в Ї покутник (або божник, б≥жник), бо його в≥шали на покутт¤ (покут, покуть, покут¤) над образами (≥конами, богами), що сто¤ли, ¤к правило, на божниц≥. ¬ украњнськ≥й сел¤нськ≥й хат≥ покутт¤ - це куток, розм≥щений по д≥агонал≥ в≥д печ≥, та почесне м≥сце, де сто¤ли ст≥л з лавами: "”звар на базар, а кут¤ на покутт¤" (присл≥в'¤). «в≥дси словотв≥рне гн≥здо - покутник (св¤течний рушник) - кут (частина хати м≥ж двома ст≥нами по д≥агонал≥ в≥д печ≥, а також широка лава в хат≥ - в≥д дверей уздовж ус≥Їњ ст≥ни проти печ≥) - кутар (килим, ¤ким прикрашають центральний куток хати) - куток (те саме, що кут; вид весн¤ноњ народноњ гри; певна частина села) - кут¤ни (мешканц≥ ц≥Їњ частини села) - кучанин (сус≥д по кутку на сел≥) - нарешт≥, покут (почесне м≥сце у св≥тлиц≥ п≥д образами, ≥конами, богами), що маЇ синон≥м≥чн≥ вар≥анти покутЇ, покуть, покутт¤. ≤нш≥ декоративн≥ рушники називали к≥лковими, бо в≥шали њх роз≥п'¤тими на к≥лки, забит≥ над дзеркалом, сюжетною картиною-вишиванкою, в≥кном, дверима, фотопортретом, фотомонтажем дл¤ њх оздобленн¤, а заодно й убору вс≥Їњ св≥тлиц≥: "ƒожидайс¤ мене, серденько моЇ, гей, та до себе в гост≥, ¤к виросте в тебе у св≥тлиц≥ трава на помост≥" (п≥сн¤). ј ¤к н≥жно називали цю головну к≥мнату в украњнськ≥й хат≥: св≥тлиночка, св≥тличка, св≥тличенька, св≥тлонька, св≥тлочка - ц≥лим р¤дом синон≥м≥чних пестливих найменувань. ¬ишитий або гаптований рушник клали також дл¤ прикраси на ст≥л, лаву, скриню. ≤ дотепер ц¤ народна традиц≥¤ п≥дтримуЇтьс¤.
   —еред обр¤дових рушник≥в на особливу увагу заслуговують багато вишит≥ сватальн≥ (або плечев≥) рушники. ѕлечевими њх називають тому, що ними пов'¤зували через плече старост≥в на сватанн≥. "—ватанн¤ не братанн¤", - застер≥гаЇ народна приказка, бо воно Ї першою найважлив≥шою частиною традиц≥йного украњнського вес≥лл¤, коли даЇтьс¤ обоп≥льна згода на шлюб. ƒал≥ йдуть заручини (народний обр¤д, за ¤ким хлопець ≥ д≥вчина, що мають нам≥р одружитис¤, оголошуютьс¤ нареченим ≥ нареченою), д≥вич-веч≥р (обр¤дова веч≥рка молодоњ напередодн≥ вес≥лл¤; прощанн¤ з д≥вуванн¤м), саме вес≥лл¤ з г≥льцем (вильцем) ≥ короваЇм (обр¤довим деревом украњнського вес≥лл¤ та обр¤довою вес≥льною здобною пал¤ницею з в≥дпов≥дними прикрасами), нарешт≥, перезва (завершальна частина вес≥льного обр¤ду, коли родич≥ молодоњ йшли на частуванн¤ до хати молодого).
   —ам старовинний народний обр¤д одруженн¤, а також св¤ткуванн¤ з ц≥Їњ нагоди за звичаЇм, що звавс¤ вес≥лл¤м (пестлив≥ - вес≥ленько, вес≥лл¤чко) породив ц≥лий р¤д сталих процесуальних ≥ ном≥нативних словосполучень - справл¤ти (грати, гул¤ти, в≥дбувати) вес≥лл¤, вес≥льний батько або вес≥льна мати (чолов≥к або ж≥нка, ¤к≥ виконують на вес≥лл≥ роль батька (або матер≥) нареченого чи нареченоњ), вес≥льний д≥м або вес≥льна хата (д≥м нареченоњ), вес≥льна корогва (червоний прапор п≥д час вес≥льних обр¤д≥в). Ќе об≥йшла увагою цей обр¤д ≥ народна афористика: "ƒай, Ѕоже, знати, з ким вес≥лл¤ грати"; "«агоњтьс¤, поки вес≥лл¤ скоњтьс¤".
   «верн≥мо увагу на гн≥здовий р¤д спор≥днених сл≥в, значенн¤м своњм пов'¤заних з вес≥льним обр¤дом: свататис¤ - сватанн¤ - сват (пестлив≥ - сватко, сватонько, сватуньо, сваток, сватонок - про старосту у вес≥льному обр¤д≥; зв≥дси - засилати (посилати, слати, присилати) сват≥в (старост≥в); також так звуть батька або родича одного з подружж¤ щодо батьк≥в або родич≥в другого) - сваха, свашка (пестлив≥ - свашечка, свашенька - про ж≥нку, що пор¤дкуЇ на вес≥лл≥ або займаЇтьс¤ сватанн¤м; також так звуть мат≥р або родичку одного з подружж¤ щодо батьк≥в або родич≥в другого - " ожн≥й свашц≥ по ковбасц≥" (приказка) - сватач (пестливе - сватаченько - про нареченого, жениха - "ќй над≥йшли сватаченьки поп≥д береженьки, ¤ гадала, що до мене, та вмила н≥женьки" (п≥сн¤) - сватьба (про вс≥х учасник≥в вес≥льного обр¤ду; зв≥дси - свайба, свальба, тобто вес≥лл¤).
   –ушниками вбирали молоду та њњ дружок (д≥вчат, ¤к≥ на запрошенн¤ молодоњ брали участь у вес≥льному обр¤д≥; пестлив≥ - дружечки, друженьки), а найкращими пов'¤зували старшу дружку, бо¤рина (шафера на вес≥лл≥; пестлив≥ - бо¤ронько, бо¤рочко) та дружкá (розпор¤дника на вес≥лл≥; пестлив≥ - друженько, дружонько).
   ѕодарунков≥ рушники клали на тар≥лку ≥ подавали дружков≥, п≥ддружому (пом≥чников≥ дружка) ≥ старостам. ѕри цьому дружко вигукував: "—тарости, пани п≥дстарости! Ѕлагослов≥ть молодих вивести з хати на дв≥р погул¤ти". ћудре (часом жарт≥вливо-уњдливе) народне наставл¤нн¤ (влучне слово) не об≥йшло ≥ нових шлюбних родич≥в (сват≥в, дружка, п≥ддружих): "ќдчин¤йте сватам хату, друженькам пивницю".
   –ушник виступав пров≥сником, осв¤чувачем, а отже, символом щасливого родинного житт¤. Ќе випадково украњнська фразеолог≥¤ ф≥ксуЇ практично вс≥ основн≥ кроки до шлюбу саме через ключове слово "рушник" - готувати (дбати) рушники (мати та њњ дочка заздалег≥дь готуютьс¤ до доччиного зам≥жж¤, рушники ж - основна частина посагу, њх, ¤к ми бачили вище, треба було дуже багато; отже, значенн¤ вислову - "готуватис¤ зам≥ж"); посилати (присилати) за рушниками (засилати старост≥в до д≥вчини та њњ батьк≥в, прос¤чи њхньоњ згоди на шлюб); подавати рушники (давати згоду на шлюб; ¤кщо такоњ згоди не було, одна сторона давала (п≥дносила) печеного гарбуза так жарт≥вливо-уњдливо характеризували в≥дмову д≥вчини, ≥нша в≥дпов≥дно д≥ставала (њла, куштувала) печеного гарбуза, тобто одержувала таку в≥дпов≥дь); брати рушники (одержувати згоду на одруженн¤, сватати); побрати рушники (обоп≥льно домовитис¤ про майбутнЇ одруженн¤, посвататис¤); - вернутис¤ (повернутис¤) з рушниками (засватати, висватати наречену - ¤к у п≥сн≥: "ƒумали вернутис¤ з рушниками, але повернулис¤ з гарбузами); ставати на рушник (на рушники) (брати шлюб, одружуватис¤).
   як бачимо, за словом, низкою спор≥днених сл≥в, влучним народним висловом стоњть ¤скраве народне д≥йство, звичай, обр¤д. —лово спонукаЇ до у¤ви, образу, символ≥зуючи ту чи ≥ншу народну традиц≥ю, характерну нац≥ональну рису. –озмањтт¤ слововживанн¤ збуджуЇ словесну творч≥сть, збагачуючи тим самим загальномовний словник. —лово-образ, слово-символ приваблюЇ, спонукаЇ до мисленн¤, виховуЇ дух, бо мова народна, за влучним висловом ѕанаса ћирного, - "вираз народноњ душ≥, народного св≥тогл¤ду"³. „ерез п≥знанн¤ свого народу, через усв≥домленн¤ себе його часточкою ми зовс≥м ≥накше ставимос¤ й до р≥дного слова - з любов'ю ≥ повагою.
   ќск≥льки декоративн≥ та обр¤дов≥ рушники в≥дзначаютьс¤ характерною вишивкою, сл≥д згадати ще р¤д однокореневих сл≥в на позначенн¤ вишиваних чи гаптованих предмет≥в: рукав (сорочки, кофтини, блузки), рукавиц¤ (шк≥р¤на, хутр¤на, вовн¤на, оздоблена в≥зерунками), рукавички (з тканини, шк≥ри, вовни, простих ниток, також оздоблен≥ в≥зерунком). ”с≥ ц≥ предмети, включаючи рушник, об'ЇднуЇ орнамент, тобто оздоблювальний в≥зерунок, побудований на ритм≥чному повторенн≥ геометричних елемент≥в або стил≥зованих рослинних чи тваринних мотив≥в. “ака стил≥зац≥¤ у вишивц≥ сприймаЇтьс¤ або предметно-наочно (¤к рушниковий орнамент), або нац≥онально-символ≥чно (¤к украњнський нац≥ональний орнамент).
   —инон≥мом до слова орнамент виступаЇ лексема в≥зерунок (пор. в≥зуальний, в≥за, в≥зав≥, в≥зир, в≥зитер, в≥зитка, в≥зувати - вс≥ ц≥ слова об'ЇднуЇ латинський кор≥нь viso - "розгл¤даю"). “им самим вишитий орнамент (в≥зерунок, малюнок), розрахований передус≥м на зорове сприйн¤тт¤, отже поЇднанн¤ л≥н≥й, кольор≥в, т≥ней, ф≥гур, символ≥в, ≥ маЇ милувати око. ј це можливо лише тод≥, коли витримана певна система декоративних елемент≥в, прикрас, ¤кою Ї рушникова вишивка в њњ узагальненому вигл¤д≥. ѓњ багатство спонукаЇ до актив≥зац≥њ спец≥ального мистецького словника, що породжуЇ, зокрема, синон≥м≥чний р¤д: орнамент - в≥зерунок - малюнок - мереживо - декор - узор. –озмежуЇмо при цьому пон¤тт¤ мереживо ≥ мережка. ќстаннЇ - також узор, але не на спец≥альн≥й оздоблювальн≥й с≥тчаст≥й тканин≥ (¤ку й називають мережкою), а на м≥сц≥ висмикнутих ≥з суц≥льноњ тканини ниток (на рушнику, сорочц≥, обрус≥, серветц≥, вишиванц≥). ќтже, лексеми мереживо (¤к вир≥б) ≥ мережка (¤к спец≥альний узор), хоч ≥ однокоренев≥, Ї не синон≥мами, а радше парон≥мами.
   ќкремо варто розгл¤нути типи вишивки (зокрема рушниковоњ), бо кожний ≥з них маЇ свою назву⁴. Ќайпоширен≥ший - це "хрест" ("хрестик") та його р≥зновид - "нап≥вхрест" ("нап≥вхрестик"), тобто спос≥б вишиванн¤ перехресними ст≥бками або такими, що мають форму половини хреста (хрестика). ƒал≥ "лиштва" - вишивка, коли ст≥бки щ≥льно прил¤гають один до одного, суц≥льно покриваючи узор; "гапт" ("гаптуванн¤") - вишиванн¤ шовковими, вкритими тонким шаром золота або ср≥бла нитками р≥зного іатунку; "низь" - вишиванн¤, при ¤кому в≥зерунок прокладаЇтьс¤ чорною або червоною ниткою з≥ споду, а вишивка виконуЇтьс¤ рештою кольор≥в з лиц¤. ¬загал≥ украњнська вишивка багата техн≥кою њњ виготовленн¤, багатий у цьому в≥дношенн≥ ≥ спец≥альний словник: "кучер≥", "стебн≥вка", "верхостьоб" ("верхоплут"), "з≥рочка", "кл≥тка", "зерновий вив≥д", "сосн≥вка", "сосонка".  ожне слово прозоро вказуЇ на спос≥б виконанн¤ того чи ≥ншого рушникового орнаменту. —каж≥мо, "стебн≥вка" - р≥зновид шва в художньому вишиванн≥, коли нитку кладуть р≥вними густими смужками (ст≥бок щ≥льно прил¤гаЇ до ст≥бка). “ак званий "стебловий шов" - це шов ст≥бками, що наход¤ть один на одного, утворюючи контури стебла. ј ще шви "в гречку", "в≥всом", "колосом", "серпом".
   –≥зноман≥тна техн≥ка вишиванн¤ пов'¤зана з багатством композиц≥њ виробу прикладного декоративного мистецтва (пор. композиц≥ю художнього твору), що Ї витонченою системою взаЇмозв'¤зку та розташуванн¤ частин рушникового орнаменту, в≥зерунка, малюнка.
   ƒл¤ украњнськоњ рушниковоњ композиц≥њ характерна рослинна ≥ тваринна (ширше - аграрна) символ≥ка. ўо зображувалос¤ на рушниках? « рослин та њхн≥х елемент≥в - це калина, виноград, хм≥ль, барв≥нок, мальва, мак, тро¤нда, з тварин - переважно птахи - п≥вн≥, орли, голуби (горлиц≥)⁵. „ому саме ц≥ рослини ≥ тварини бачимо на рушниках? ”с≥ вони осп≥ван≥ в народн≥й творчост≥. —каж≥мо, мальва маЇ ще синон≥м≥чну, поширену в ”крањн≥ назву рожа (пестлив≥ - роженька, роженочка): "≤шов милий г≥ронькою, мила п≥д горою, зацв≥в милий роженькою, мила калиною" (п≥сн¤). ћальви (рож≥) з давн≥х-давен служать декоративною рослиною, прикрашаючи с≥льське об≥йст¤.  р≥м рож≥ культурноњ, Ї ще звана в народ≥ собача (польова, дика) рожа. –ожу (мальву) не сл≥д силувати з ружею. “ак у народ≥ називають тро¤нду, ¤ка маЇ ще й ≥ншу назву: панська (повна) рожа: "ќй у мене мила, ¤к червона калина, ј така хороша, ¤к повна рожа" (п≥сн¤); "ќй ти, д≥вчино, повна¤ роже!" (п≥сн¤). √айовою рожею в народ≥ здавна зовуть шипшину.
   Ќа рушнику не лише зображували кв≥тки маку, але й у сам≥й вишивц≥ використовували спос≥б, ¤кий називали "маком шити", тобто "шити др≥бною строчкою" (асоц≥ац≥¤ з др≥бним маковим зерном). ÷ей спос≥б вишиванн¤, очевидно, був не дуже попул¤рним, бо недарма ж мовилос¤: "як шитиме маком, то њстиме борщ з таком".
   Ќе випадковою на рушнику Ї й барв≥нкова символ≥ка. «гадаймо хоч би традиц≥йн≥ народн≥ еп≥тети зелений, хрещатий, кр¤частий барв≥нок ("ќй не стелис¤, хрещатий барв≥нку, та на крут≥й гор≥!") або пор≥вн¤нн¤: "’лопець молодий, ¤к барв≥нок". «вертаючись до коханого, милого, сп≥вали: "ќй ти, козаче, зелений барв≥нку, прийди до мене хоть у нед≥льку". Ѕарв≥нок у св≥тиличн≥й шабл≥ (меч у вес≥льному обр¤д≥) означав душевну прихильн≥сть, при¤знь. "–вати барв≥нок" означало "йти на побаченн¤ з милим": "ѕусти ж мене, мати, барв≥ночку рвати, а вже ж наш≥ вороженьки пол¤гали спати" (п≥сн¤). ј ск≥льки н≥жност≥ вкладаЇ народ у пестлив≥ назви барв≥нку: барв≥нонько, барв≥ночок, барв≥нчик, барв≥нчичок: "ƒ≥вчинонько, с≥ра утко, чи сватати хутко?  озаченьку, барв≥ночку, хоть ≥ в нед≥лочку" (п≥сн¤); "“а прийди до мене, хрещатий барв≥ночку!" (п≥сн¤).
   ’мелева символ≥ка також використовувалас¤ ¤к мотив рушниковоњ вишивки, вид узору (його тод≥ називали ще "хмелем головатим").
   Ѕудь-¤ка символ≥ка переростаЇ у ф≥лософ≥ю, вт≥лену в народному св≥тогл¤д≥, в народн≥й мудрост≥. «в≥дси символ≥чний образ "дерево-житт¤", що переважаЇ у рушников≥й композиц≥њ (пор. з ≥ншими традиц≥йними народними образами "житт¤-р≥ка", "житт¤-дорога").
   Ќарод н≥коли не в≥докремлювавс¤ в≥д природи, навпаки, усв≥домлював себе њњ часткою, тому такими характерними Ї дл¤ фольклору, народних обр¤д≥в персон≥ф≥кац≥њ, по сут≥, ототожненн¤ людини з довк≥лл¤м. —каж≥мо, "водити тополю" означаЇ вид хороводу, коли особливим чином прибрану д≥вчину, що удаЇ тополю, вод¤ть подруги селом ≥ полем з в≥дпов≥дною п≥снею. Ѕереза - не лише дерево, в народних обр¤дах це хлопець (д≥вчина), що обираЇтьс¤ розпор¤дником п≥д час вечорниць, сп≥ванн¤ кол¤док, а також кожен з них ¤к засп≥вувач (сол≥ст) хору. ј ск≥льки постало традиц≥йних н≥жних, пестливих звертань до близьких, коханих через посередництво реал≥й природи: голубе сизий, голубко сизокрила, мо¤ ти горличко, д≥вчино-калино (-тополе, -вербиченько), козаче-соколе ("ќй куди ти од'њжджаЇш, сизокрилий орле?" - п≥сн¤); типових народних пор≥вн¤нь: д≥вчина, ¤к кв≥точка (¤г≥дка, роженька, калина, топол¤, вишенька, горлиц¤), хлопець (козак), ¤к ¤в≥р (дубочок, орел, голуб).
   ƒерево у народному св≥тосприйманн≥ завжди уособлювало силу, ст≥йк≥сть, красу, м≥цн≥сть, а головне - в≥чн≥сть житт¤ в т≥сному його Їднанн≥ (через кор≥нн¤) з землею. Ќе випадково родов≥дне дерево - це символ≥чне дерево, що в≥дтворюЇ розгалуженн¤ роду, с≥м'њ, родоводу. Ќа рушнику деревна символ≥ка вказуЇ на торжество житт¤ над смертю, на його в≥чний поклик, на зв'¤зок покол≥нь, а сам розгорнутий вишиваний рушник виступаЇ над≥йним м≥стком цього зв'¤зку.
   –ушники завжди були багатством родини, ≥ не лише матер≥альним, а й духовним, оск≥льки це передус≥м родов≥дна пам'¤ть. ƒбалис¤ рушники к≥лькома покол≥нн¤ми, насамперед дл¤ д≥вочого посагу. ≤ ¤ке то було горе дл¤ д≥вчини, коли особиста дол¤ не складалас¤ ≥ рушники залишалис¤ без використанн¤ за пр¤мим призначенн¤м.  расномовним у зв'¤зку з цим Ї уривок з пов≥ст≥ ≤.Ќечу¤-Ћевицького "ƒв≥ московки": "—продала √анна, що було зайве в скрин≥... Ќ≥чого њй так не було жалко, ¤к тих рушник≥в. ѕовиймала з скрин≥, роз≥слала по всьому стол≥, розв≥шала на образах, на ст≥нах, щоб хоча надивитис¤. ј рушники все гарн≥, б≥ло-б≥ло уб≥лен≥, повишиван≥ орлами та червоним хмелем. ќд≥йшла √анна, п≥дперла голову руками, огл¤даючи рушники, згадала своЇ д≥воцтво: - –ушники ви моњ повишиван≥! „и ¤ вас не вб≥лила, що обдарила вами свою долю й недолю, своЇ щаст¤ й безталанн¤! я вас пр¤ла, ночей недосипала, б≥лила вас в зеленому луз≥ п≥д червоною калиною; вимочала вас, ¤к соловейко почав щебетати. ƒавала ¤ вас милому, а, знать, мо¤ недол¤ тод≥ м≥ж старостами в хат≥ сто¤ла! –ушники ви моњ, шовком переткан≥! « вами ¤ ждала свого милого, чорнобривого; розстел¤ла вас при повному м≥с¤ц≥, щоб житт¤ моЇ було ¤сне, ¤к ¤сн≥ зор≥. Ќе продам ¤ вас зроду-в≥ку!"
   «верн≥мо увагу на майстерн≥сть використанн¤ автором народноњ символ≥зац≥њ рушника ¤к д≥вочоњ дол≥ (антон≥м≥чна пара дол¤ - недол¤), ¤к д≥вочого щаст¤ (антон≥м≥чна пара щаст¤ - безталанн¤); пор. традиц≥йний образ "щаст¤-дол¤" ≥ народноп≥сенну антитезу, закладену, скаж≥мо, у словах: "”с≥м люд¤м щаст¤, дол¤ - мен≥ ж безталанн¤". Ќаведений уривок насичений народноп≥сенною образн≥стю ≥ символ≥кою: зелений луг; червона калина; милий-чорнобривий; гарний милий, ¤к м≥с¤ць; житт¤ ¤сне, ¤к ¤сн≥ зор≥, пор.: "“а висип же, мила, високу могилу, “а посади, мила, червону калину" (п≥сн¤); "” зелен≥м темн≥м луз≥ червона калина" (п≥сн¤); "ќй не шуми, луже, зелений байраче" (п≥сн¤). «верн≥мо увагу на т≥ м≥сц¤ тексту, де передаютьс¤ д≥њ, пов'¤зан≥ з готуванн¤м ≥ призначенн¤м рушник≥в: пр¤сти полотно, б≥лити (уб≥лювати, виб≥лювати, вб≥лювати) полотно, розстел¤ти полотно при повному м≥с¤ц≥, щоб милий був гарний (народна прикмета), вишивати рушники, ткати (перетикати) шовком (тобто робити на пол¤х рушника в б≥лому тл≥ поперечну кольорову смужку, що нагадуЇ мережку), нарешт≥, подавати рушники.
   Ќа окрему увагу заслуговують кольори в рушников≥й композиц≥њ, њх поЇднанн¤ та символ≥ка.  ольоропис на рушнику - не просто барвист≥сть, пейзажний колорит - цей колорит нац≥ональний, ¤к в≥дтворенн¤ через поЇднанн¤ кольор≥в естетичних, мистецьких смак≥в народу, його св≥тогл¤ду, св≥тосприйманн¤, його духовного першопочатку.  ол≥р - передус≥м забарвленн¤ реал≥й природного середовища, барви рослинного ≥ тваринного св≥ту, њхн¤ гра, переливи, бу¤нн¤. ¬они доступн≥, вони й таЇмнич≥ (згадаймо хоч би суцв≥тт¤ кольор≥в веселки, загадковоњ райдуги-дуги). “аЇмнич≥сть манила до себе, розбуджувала творчу у¤ву, що виливалас¤ в образн≥сть. ѕереливи кольор≥в райдуги створювали легкий, веселий, рад≥сний настр≥й. јдже не випадково лексеми "райдуга" ≥ "рад≥сть" мають один кор≥нь. ”крањнська мова даЇ ще два ¤скравих синон≥ми до слова "райдуга" - веселиц¤ ≥ веселка.
   Ќайчаст≥ше в рушников≥й вишивц≥ представлен≥ червоний ≥ чорний кольори, њхнЇ поЇднанн¤ вмотивоване не лише спектром райдуги. —постережливий народ не м≥г не пом≥тити природного взаЇмопереходу цих двох барв. Ќасичен≥сть червоного кольору даЇ право сказати: "червон≥, аж чорн≥ тро¤нди (вишн≥, глад≥олуси, мальви)". „ервоний жар, згасаючи, стаЇ чорним вуглищем; червона кров, зап≥каючись, також стаЇ чорною; л≥тнЇ розжарене червоне сонце, ховаючись за горизонт, спричин¤Ї настанн¤ темноњ (чорноњ) ноч≥, напр.: "—онце заходило червоно, на в≥тер; на тл≥ веч≥рньоњ заграви ч≥тко вимальовувавс¤ хут≥р ¬ишневий, кострище заходу поступово гасло. ≤з степу вже п≥дкочувала густа ≥ чорна, ¤к вода у весн¤ну н≥ч, темр¤ва" (√.“ютюнник).
   —ама природа, створюючи контраст м≥ж червоним ≥ чорним, разом з тим поЇднуЇ њх. „ервоним деревом називають породу ц≥нних, переважно троп≥чних дерев з червонуватою або коричневою деревиною, саму деревину цих пор≥д (наприклад червоноњ в≥льхи, що використовуЇтьс¤ дл¤ виготовленн¤ мебл≥в вищоњ ¤кост≥), а також вироби з нењ. ÷≥нною деревиною з де¤ких пор≥д троп≥чних дерев Ї й чорне дерево (темного кольору), що використовуЇтьс¤ дл¤ виготовленн¤ мебл≥в ≥ духових музичних ≥нструмент≥в. ѕор. також: червона ≥кра (≥кра лососевих риб) - чорна ≥кра (≥кра осетрових риб); червоний перець (рослина з плодами у вигл¤д≥ червоних стручк≥в, а також пл≥д ц≥Їњ рослини, гостропекучий на смак) - чорний перець (рослина з плодами у вигл¤д≥ чорного горошку, а також плоди ц≥Їњ рослини).
    онтраст червоного ≥ чорного в народн≥й естетиц≥ став ознакою ф≥зичноњ краси: пор. типов≥ народнопоетичн≥ еп≥тети: червон≥ щоки (губи) - чорн≥ брови (оч≥) та устален≥ народн≥ пор≥вн¤льн≥ звороти: червоний, мов рак - чорний, ¤к с≥м галок (¤к смоль) (а також п≥дсиленн¤ сприйн¤тт¤ чорного через пор≥вн¤нн¤ - чорн≥ше чорноњ ноч≥, чорн≥ший чорноњ земл≥), напр.: "¬ нед≥лю пополудн≥ приходили до баби вс≥ нев≥стки з внуками. “ак≥ чорнобрив≥, ¤к гвоздики, так≥ червон≥, ¤к калина" (¬.—тефаник); "„орн≥ брови маю, та й не оженюс¤" (п≥сн¤); "ќч≥ чорн≥, ¤к терночок" (п≥сн¤). Ќароднопоетичн≥ еп≥тети та пор≥вн¤нн¤ цим не вичерпуютьс¤. Ќаведемо найтипов≥ш≥ з них: червона калина ("ѕишаЇтьс¤ над водою червона калина" - “.Ўевченко), червоне сонце ("—онечко вран≥шнЇ, золотеньке, червоненьке, так ос¤¤ло все" - ј.“есленко), червона заграва, червон≥ чоботи ("—ходила до його Ќемидора н≥би по сх≥дц¤х, в стр≥чках та кв≥тах, в червоних чобот¤х" - ≤.Ќечуй-Ћевицький), чорна земл¤ ("¬стала й весна, чорну землю —онну розбудила, ”кв≥тчала њњ р¤стом, барв≥нком укрила" - “.Ўевченко), чорна могила ("ѕоховали √алю ≥ чорну над нею могилу насипали" - ћарко ¬овчок), чорний крук ("чорним круком л≥тати, падати, кружл¤ти"), чорний, ¤к жук ("чорна, ¤к жук, д≥вчина" - Ћес¤ ”крањнка), чорний, ¤к сажа ("чорна, ¤к сажа, сорочка" - ≤.Ќечуй-Ћевицький), чорний, ¤к циган ("чорний, ¤к циган, ¬арчук" - ћ.—тельмах).
   ƒо реч≥, ≥ червоний ≥ чорний кольори мають ц≥лий р¤д в≥дт≥нк≥в (зокрема й через предметн≥ пор≥вн¤нн¤), що також в≥дбилос¤ в рушниковому декор≥, пор. ¤сно-червоний, св≥тло-червоний, темно-червоний, червоно-димчастий, багр¤ний, маковий, малиновий, малиново-червоний, вишневий, калиновий, руб≥новий, кумачевий, бур¤ковий, кривавий, криваво-червоний, червоний, ¤к кров (мак, вишн¤, жар, бур¤к, редька, ¤года, вогонь, мальва, рожа, рак, малина, полум'¤) - вуг≥льно-чорний, смол¤но-чорний, землисто-чорний, чорно-багр¤ний, чорно-бурий, чорний, ¤к смола (смоль, дьоготь, вакса, сажа, терен, жук, чоб≥т, циган, н≥ч, земл¤, ворон, галка).
   «а народним пов≥р'¤м, червона барва означаЇ коханн¤ й милосерд¤. «верн≥мо увагу, ¤к образно про це сказав ¬асиль —тус у таких поетичних р¤дках: "“≥льки скажи "люблю", ќдне-Їдине, кругле, вологе, соковите, як пл≥д б≥л¤ вишневоњ к≥сточки, „ервоне слово". ћабуть, тому в нац≥ональному св¤течному молод≥жному вбранн≥, зокрема й у вес≥льному, так виразно виступаЇ червоний кол≥р ¤к ознака св¤тковост≥ й оч≥куваного щаст¤, а червона тро¤нда стала традиц≥йним символом коханн¤. ќчевидно, не випадково й червоний хрест символ≥зуЇ милосерд¤.
   –азом з тим людина - вразлива ≥стота, њњ життЇва стежка встелена не лише тро¤ндами, а й терном, супроводжуЇ њњ не лише рад≥сть, а й горе, не лише щаст¤, а й нещаст¤. ≤ ¤кщо перше - це сон¤чний день, над≥¤, то друге - чорна н≥ч, безнад≥¤, зв≥дси чорна туга, чорна дол¤, чорн≥ думки, чорна жура, чорна гризота, чорна безнад≥¤, чорний жах, чорне горе, чорна година, чорний день, чорна смерть (чума), чорна хвороба (падуча), чорна в≥спа.
   ќдв≥чна боротьба добра з≥ злом, справедливост≥ з несправедлив≥стю, пост≥йне соц≥альне протисто¤нн¤ обд≥лених долею њњ обранц≥в окреслили в≥дпов≥дну функц≥ональну роль чорному кольору, пор. чорна зл≥сть, чорна невд¤чн≥сть, чорна душа, чорне д≥ло, чорна пл¤ма, чорна сила (нечиста сила), чорне слово (брутальна лайка), чорна меланхол≥¤ (ф≥зичний ≥ псих≥чний стан людини), чорн≥ злидн≥, чорна к≥стка (люди не двор¤нського походженн¤), чорн≥ люди (чорносошн≥ сел¤ни, що жили на так званих чорних, тобто державних, земл¤х), чорна книга (книга провин у стар≥й школ≥), чорн≥ сотн≥ (карн≥ загони царськоњ –ос≥њ), чорн≥ списки (списки людей, приречених на розправу).
   ѕро тих, хто маЇ чорну душу, народ говорить "–уки б≥л≥, а сумл≥нн¤ чорне", а про тих, хто чомусь посваривс¤: "„орна к≥шка проб≥гла (чорний к≥т проб≥г) пом≥ж (м≥ж) ними". ќднокореневими Ї слова чорний ≥ чернь. ќстаннЇ спочатку означало лише чорний кол≥р, напр.: "ўо в черниц¤х добре жити, Ћегко д≥лечко робити, “≥льки, ненько, досадненько, що в черн≥ ходити" (п≥сн¤). ѕ≥зн≥ше слово соц≥ально переосмислилос¤ ¤к зневажлива назва простого народу, низ≥в сусп≥льства, а також нейтральна назва р¤дових представник≥в ¤кого-небудь громадського середовища, сусп≥льноњ верстви. —аме останнЇ й про¤снюЇ назву "чорна рада", бо маЇтьс¤ на уваз≥ в≥дома в украњнськ≥й ≥стор≥њ загальна козацька рада, скликана 1663 р. поблизу Ќ≥жина дл¤ обранн¤ гетьмана Ћ≥вобережноњ ”крањни, в ¤к≥й вз¤ли участь сел¤нство ≥ м≥ська б≥днота (чернь). ÷≥й ≥сторичн≥й под≥њ ≥ присв¤чуЇ ѕ. ул≥ш однойменний роман.
   ѕроста людина, щоб ≥снувати, повинна була т¤жко працювати. Ќедарма про таку працю в народ≥ кажуть: "ѕрацюЇ, ¤к чорний в≥л". Ѕоротьба за справедлив≥сть не обходилас¤ також без кров≥, згадаймо “.Ўевченка: "ќй чого ти почорн≥ло, «еленеЇ поле? - ѕочорн≥ло ¤ од кров≥ «а вольную волю..."
   “аким чином, у червоно-чорн≥й (на б≥лому тл≥) рушников≥й вишивц≥ (на чому ми зосередили основну увагу) в≥дтворено св≥тов≥дчутт¤ й св≥тосприйманн¤ народу, що ви¤вл¤ютьс¤ передус≥м у символ≥зац≥њ контраст≥в природи, особистого та соц≥ального житт¤ людини. —ам рушник ¤к назва предмета побуту (довгастий шматок тканини певного призначенн¤) у народн≥й св≥домост≥ й у мов≥ ¤к њњ продукт≥ переростаЇ в слово-образ ≥, зрештою, в слово-символ (родинний ≥ нац≥ональний обер≥г).



Ћ≤“≈–ј“”–ј

1. ќг≥Їнко ≤ван. ≤стор≥¤ украњнськоњ мови. “.1. ¬ступ до ≥стор≥њ украњнськоњ мови. -  ам'¤нець-ѕод≥льський, 1919. - —. 17-19.
2. ”шинський  .ƒ. –≥дне слово // ≤стор≥¤ дошк≥льноњ педагог≥ки. ’рестомат≥¤. -  ., 1990. - —. 172.
3. ћирний ѕанас. ѕро мову. - ” зб.: ћово р≥дна, слово р≥дне!.. -  ., 1989. - —. 43.
4. Ўевчук јнатол≥й. ќсобливост≥ вишивки на ∆итомирщин≥ // Ќародна творч≥сть та етнограф≥¤. - 1991. - є 5. - —. 24-27.
5.  итова —в≥тлана. ќбраз птаха у вишивц≥ та фольклор≥ —ереднього ѕридн≥пров'¤ // Ќародна творч≥сть та етнограф≥¤. - 1994. - є 2-3. - —. «-10.