¬.¬.∆айворонок
”крањнська етнол≥нгв≥стика: де¤к≥ аспекти досл≥джень
(ћовознавство.- є5.- 2001.- —. 48-63)
≈тнол≥нгв≥стичн≥ досл≥дженн¤ ірунтуютьс¤ передус≥м на антропоцентричн≥й основ≥ розум≥нн¤ мовних ¤вищ, отже передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму њхнього опису. “а чи та мова концентруЇ в соб≥ безк≥нечне ≥ невичерпне ц≥ле духовних устремл≥нь того або ≥ншого етносу. якщо виходити з постулату √умбольдта, що "людина думаЇ, почуваЇ й живе т≥льки в мов≥"1, то в словах ≥ ширше в мовн≥й систем≥ бачимо насл≥дки великоњ прац≥ людського духу, тим самим нац≥ональну мову сприймаЇмо колективним витвором духовноњ енерг≥њ народу. « ≥ншого боку, мовний феномен споконв≥ку служить нос≥Їв≥ засобом ≥нтелектуального членуванн¤ св≥ту (природи), на що вказував ще ≈.—еп≥р2. “обто сама мова окреслюЇ своЇму нос≥Їв≥ напр¤мки св≥тосприйн¤тт¤, про що св≥дчить хоч би традиц≥йне дискурсивне њњ вживанн¤ - через фольклорн≥ тексти замовл¤нь, в≥рувань, опов≥дей-м≥ф≥в (у форм≥ казки, переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагмент≥в вес≥льних та ≥нших обр¤д≥в, ритуальних д≥йств тощо. ќсобливе м≥сце серед таких дискурсних одиниць належить сентенц≥йним ≥ орнаментальним народним висловленн¤м-парем≥¤м ¤к вищому про¤ву народного духу, глибин його ф≥лософ≥њ, етики та естетики.
ƒискурсивне вживанн¤ мови п≥дтримуЇ систему етнокультурних ц≥нностей, зв'¤зок покол≥нь, живить народну пам'¤ть, стимулюЇ розвиток нац≥онального дискурсу на вс≥х напр¤мках його становленн¤ ≥ поступу. –азом з тим воно зм≥цнюЇ маг≥чну силу слова - ≥ тод≥, коли слово л≥куЇ, наводить чи зн≥маЇ чари, уроки, вгадуЇ долю, зв'¤зуЇ з духами померлих предк≥в, ≥ тод≥, коли слово вчить, пропов≥дуЇ ту чи ≥ншу в≥ру, супроводжуЇ обр¤дов≥ чи ритуальн≥ д≥йства або й просто орнаментуЇ мову, бо "так кажуть". Ќаприклад, Ї слова, що розгортаютьс¤ в ц≥л≥ народн≥ д≥йства чи обр¤дод≥њ. —каж≥мо, за словом вес≥лл¤ споконв≥ку стоњть багатосюжетний ритуал побранн¤ молодих, що включаЇ сватанн¤ ¤к окремий старовинний обр¤д засиланн¤ сват≥в, заручини, коли при в≥дданн≥ молодоњ молодому п≥двод¤ть њњ до нього к≥нцем хустки, ¤ку тримають рукою ≥ за ¤ку вона також беретьс¤ рукою, нарешт≥, вже власне христи¤нський обр¤д в≥нчанн¤, коли молод≥ стають п≥д в≥нець у церкв≥. ¬ес≥льний обр¤д одержав свою назву на означенн¤ найвесел≥шого часу в житт≥ людини, часу, ¤кий несе багато радост≥, веселощ≥в, супроводжуЇтьс¤ веселими (вес≥льними) п≥сн¤ми, розвагами3. ¬ес≥лл¤ справл¤ють гучно з музиками й весело з п≥дпитку, тому й кажуть "гул¤ти (грати) вес≥лл¤". ќбр¤д ще дохристи¤нський, на зм≥ну ¤кому побранн¤ стало називатис¤ христи¤нським "шлюб", чим розмежувало власне церковне д≥йство й св≥тський ритуал. ƒо реч≥, слова "в≥ддати(с¤)", "вз¤ти", "брати", "в≥дданн¤", "побранн¤", що асоц≥юютьс¤ з вес≥льним обр¤дом, св≥дчать про стародавнЇ умиканн¤ молодоњ, пор. у Ѕ.√р≥нченка: "Ѕрат оддав дочку", "—ьогодн≥ прийде д¤дько, то йому скажу, що тебе братиму" або народн≥: "ƒ≥вчина на виданн≥", "¬≥ддають мене - дома сиджу, беруть мене - ¤ не виджу", "¬≥ддалас¤ - не тужи, що д≥стала, то держи". ¬ес≥льний обр¤д розгортаЇтьс¤ в ц≥лий "вес≥льний словник", ¤кий вартий окремоњ уваги4.
«агальновизнано, що мова Ї вагомою часткою етнокультури. ≤ хай вона сама проходить через канали культури, чи, навпаки, культура проходить через мовн≥ канали, одне зрозум≥ло: звичањ впливають на комун≥кативну систему етносу, а культурн≥ ц≥нност≥ й в≥руванн¤ частково створюють етномовну реальн≥сть5. ” свою чергу, "мова, за ≈.—еп≥ром, Ї вказ≥вкою на розум≥нн¤ культури", а "лексика - надзвичайно чутливим показником культури народу"6. “им самим мова так чи ≥накше в≥дбиваЇ етнокультурн≥, народно-психолог≥чн≥ й м≥фолог≥чн≥ у¤вленн¤ та переживанн¤, тобто ментал≥тет етносу ¤к нац≥ональну специф≥ку людського св≥тосприйн¤тт¤. ”се це входить у коло етнол≥нгв≥стичних досл≥джень, тому предмет етнол≥нгв≥стики включаЇ передус≥м сп≥вв≥дношенн¤ нац≥ональноњ мови й культури через взаЇмод≥ю власне мовних, етнокультурних та етнопсихолог≥чних чинник≥в ≥ з огл¤ду на роль останн≥х у функц≥онуванн≥ й еволюц≥њ даноњ мови. ≤накше кажучи, етнол≥нгв≥стичний аспект наукових студ≥й передбачаЇ вивченн¤ насл≥дк≥в впливу на мовну структуру м≥фолог≥њ, психолог≥њ, звичањв, побуту, в≥рувань, обр¤д≥в, загальноњ культури й ментал≥тету етносу7. ѕередус≥м це стосуЇтьс¤ теор≥њ ном≥нац≥й, корпусу окремих шар≥в лексики, теор≥њ значенн¤, народноњ фразеолог≥њ, парем≥олог≥њ, хоч зовс≥м не означаЇ, що елементи архањчноњ св≥домост≥ етносу не можуть характеризувати тим чи ≥ншим способом, скаж≥мо, особливост¤ми фонетики або граматики. ѕросто лексичний матер≥ал (скаж≥мо, назви р≥зних ритуал≥в чи обр¤д≥в, загальн≥ й власн≥ ≥мена-м≥фологеми, нав≥ть словотв≥рний масив пестливоњ або згруб≥лоњ лексики та ≥н.) б≥льшою м≥рою лежить на поверхн≥.
–азом з тим визначати етнол≥нгв≥стику т≥льки ¤к дисципл≥ну, об'Їктом ¤коњ Ї мова в њњ в≥дношенн≥ до культури, було б принаймн≥ необачно. ÷е радше комплексна наука, предметом вивченн¤ ¤коњ Ї "план зм≥сту" етнокультури, народноњ психолог≥њ ≥ м≥фолог≥њ, що вт≥люЇтьс¤ в р≥зних формах - у слов≥, предмет≥, обр¤д≥, тому чи ≥ншому зображенн≥ тощо8. “обто це погранична наукова галузь, що стоњть на сум≥жж≥ власне л≥нгв≥стики, етнограф≥њ, фольклористики, культуролог≥њ, соц≥олог≥њ ≥ сьогодн≥ переживаЇ друге народженн¤.
якщо розум≥ти етнол≥нгв≥стику в широкому план≥, вона може включати значною м≥рою д≥алектолог≥ю, мову фольклору, частково ≥стор≥ю мови (пов'¤зану з ≥сторичною д≥алектолог≥Їю ≥ культурною та етн≥чною ≥стор≥Їю народу), а також майже вс≥ аспекти мови ¤к соц≥ального ¤вища. як вважаЇ ћ.“олстой, цей погл¤д на етнол≥нгв≥стику може бути продуктивним, бо завжди важливим Ї сум≥жж¤ м≥ж частковими дисципл≥нами, њхн¤ взаЇмод≥¤, часто сп≥льна методолог≥чна платформа9. ѕроте нас б≥льше ц≥кавить вузький план розум≥нн¤ етнол≥нгв≥стики, про ¤кий уже йшлос¤ ≥ ¤кий можна звести до погл¤ду на цю дисципл≥ну ¤к на галузь мовознавства, що ставить ≥ розв'¤зуЇ проблеми мови й етносу, мови й культури, мови й народного побуту та ментал≥тету, мови й м≥фолог≥њ тощо10. –озгл¤немо де¤к≥ з цих аспект≥в.
ћова в житт≥ етносу. јнтропоцентризм св≥тосприйманн¤ передбачаЇ передус≥м особист≥сть ¤к одиницю св≥домост≥. ≤ндив≥д можна розгл¤дати ¤к одну св≥дом≥сть, або св≥дом≥сть одного, ≥ разом з тим ¤к канал усв≥домленн¤ людиною свого часу11, тобто оточенн¤, в ¤кому вона живе. ÷им оточенн¤м Ї звичайно етнос, колективна св≥дом≥сть. …ого мова, з одного боку, виступаЇ онтолог≥чно-комун≥кативним в≥дбитт¤м особист≥сного стрижн¤ бутт¤12, а з другого, - генеральною л≥н≥Їю розвитку колективноњ св≥домост≥ через протиставл¤нн¤ св≥ту внутр≥шнього св≥тов≥ зовн≥шньому, суб'Їктивного об'Їктивному, духовного ф≥зичному, нематер≥ального матер≥альному. ¬≥дбуваютьс¤ складн≥ процеси формуванн¤ особист≥сного та етн≥чного "¤". Ќа мовн≥й структур≥ це позначаЇтьс¤ тим, що на зм≥ну активноњ чи ергативноњ рано чи п≥зно приходить ном≥нативна побудова мовних ¤вищ, тобто ч≥тке протиставленн¤ суб'Їкта д≥њ њњ об'Їктов≥, або того, що д≥Ї на щось, тому, що зазнаЇ д≥њ чогось13.
≈тногенез, або становленн¤ етн≥чного "¤" у всесв≥тньому контекст≥, Ї також складним внутр≥шн≥м процесом особист≥сних стосунк≥в (взаЇмод≥њ особистих "¤") на основ≥ сп≥льност≥ житт¤ в родин≥, на певн≥й територ≥њ, з певним життЇвим укладом ≥ поступового усв≥домленн¤ сп≥льноњ дол≥ - ≥сторичноњ, рел≥г≥йноњ, соц≥ально-економ≥чноњ, культурноњ14. ÷ей процес мова пронизуЇ наскр≥зною зв'¤зною ланкою, оск≥льки вона в замкнен≥й продуктивн≥й систем≥ символ≥в нагромаджуЇ ≥ ф≥ксуЇ досв≥д етносу, стаючи його "найдосконал≥шою подобою"(ќ.ќ.ѕотебн¤).
якщо нервово-псих≥чний лад, або повед≥нкову ознаку, етн≥чноњ сп≥льноти формують ландшафтн≥, геопол≥тичн≥, господарсько-побутов≥ умови, то њњ мова виступаЇ основним способом самовираженн¤ етносу, одним з пров≥дних ≥ндикатор≥в культурного поступу. “им самим образ етносу формуЇ не лише ун≥версальна система знань про нього, але ≥ його мова ¤к "об'Їднана духовна енерг≥¤"15, бо в н≥й постаЇ сама д≥йсн≥сть, сприйн¤та й позначена њњ творцем з огл¤ду на його культурно-нац≥ональний св≥тогл¤д. —каж≥мо, загальнолюдськ≥ предметн≥ асоц≥ац≥њ на зразок м≥с¤ць - н≥ч, сонце - день, червоне - кров, вогонь в украњнському св≥тосприйманн≥ мають ще й так≥ асоц≥ативн≥ паралел≥: м≥с¤ць - козацьке (бурлацьке) сонце, сонце - коло (ходить по колу) - ол¤да (св¤то народженн¤ сонц¤) - червоне - золоте, красиве ("красне"). ѕор. ще асоц≥ативний символ≥чний р¤д: "ћ≥с¤ць - отець, зв≥зда - матка, сонце - њх дит¤тко", "—онце - батько, а м≥с¤ць - в≥тчим". ѕро обожнюванн¤ сонц¤ з дохристи¤нських час≥в св≥дчать традиц≥йн≥ еп≥тети: сонце св¤те, чисте, сонце Ѕоже, сонце праведне, р¤дки народних п≥сень: "≤ к сонечку промовл¤Ї: поможи, Ѕоже, чолов≥ку!", "—онечко ¤сне, ти св¤те, ти прекрасне". «давна в≥р¤ть, що сонце - це око Ѕоже, або вид Ѕожий, тому й кажуть: "Ѕуде (досить) одного сонц¤ на неб≥", "—онце на вс≥х однаково св≥тить", "—онечко в дороз≥ не сп≥ткнетьс¤". ” кол¤дц≥ за столом сид¤ть три товариш≥: ¤сний м≥с¤чик, св≥тлеЇ сонечко, сам Ѕог Ќебесний. “обто в народн≥й у¤в≥ сонце стоњть поруч Ѕога. ” народних в≥руванн¤х ж≥нка не маЇ св≥тити волосом проти праведного сонц¤, тому п≥зн≥ше (за христи¤нських час≥в) стоњть у церкв≥ завжди з покритою головою.
–≥зноман≥тн≥сть людських мов св≥дчить про багатство реального св≥ту й розмањтт¤ п≥знаваного, що збуджуЇ мислительну й мовну фантаз≥ю того чи ≥ншого народу16. ≤ хоч процеси етногенезу под≥бн≥, вс≥ етноси (≥ њхн≥ мови) ориг≥нальн≥ ≥ неповторн≥. ожного з них формуЇ "сп≥льний ритм", властиве лише йому пульсуванн¤ життЇвоњ енерг≥њ, передус≥м власн≥ реакц≥њ на своЇ ≥ не своЇ (чуже)17. Ќе випадково пон¤тт¤ "свого" ("р≥дного", "близького", "звичного") ≥ "чужого" ("нер≥дного", "незвичного", "такого, що насторожуЇ, в≥дштовхуЇ, не т≥шить, не задовольн¤Ї") часто виступають внутр≥шньою формою парем≥й. Ќаприклад, у св≥домост≥ украњнц¤ р≥дний край (р≥дна крањна) - це рай (–≥дний край - земний рай), р≥дна земл¤ (сторона) - мати, чужа - мачуха (–≥дна земл¤ (сторона) - мати, а чужа - мачуха). „ужа крањна (чужина) асоц≥юЇтьс¤ з чужими (не батьк≥вськими) звича¤ми, законами („ужа чужина - не батьк≥вщина), з незвичним довк≥лл¤м (Ќа чуж≥й сторон≥ ≥ весна не красна; Ќа чужин≥ ≥ сонце не гр≥Ї). ≤накш≥ обставини житт¤, в≥дстань робл¤ть людину самотньою, в≥д≥рваною в≥д родини, р≥дноњ земл≥, в≥тчизни, отже сиротою (як зањде на чужину, то хоть бородатий, а сирота). „ужий ритм, в≥дм≥нне св≥тосприйн¤тт¤, а тим самим ≥ незвичне пульсуванн¤ життЇвоњ енерг≥њ всел¤Ї тугу (ќй гай, зелений гай! „ужа крањна, невесела година), порушуЇ душевну р≥вновагу (Ѕолить мене голова, що чужа¤ сторона), нав≥ть розпач-закликанн¤ (Ќе дай, доле, в приймах жити, а на чужин≥ гинути). “ому чужину пор≥внюють з домовиною (Ќа чужин≥, ¤к у домовин≥). “аким чином, вимальовуютьс¤ протилежн≥ асоц≥ативн≥ р¤ди символ≥зованих лексем ≥ лексичних сполучень: св≥й (р≥дний) край (сво¤, р≥дна крањна, сторона) - рай - мати - батьк≥вщина (в≥тчизна); чужий край (чужа, ≥нша крањна, сторона) - чужина - мачуха - домовина. ≤дентиф≥кац≥¤ себе з≥ своњм краЇм (крањною, етносом), усв≥домленн¤ власного "¤" часткою етн≥чного "ми" стають м≥рилом найвищих моральних ц≥нностей, що, зрештою, виливаЇтьс¤ у висок≥ патр≥отичн≥ почутт¤ (Ћучче в р≥дн≥й крањн≥ к≥стьми пол¤гти, н≥ж на чуж≥й слави дос¤гти; «а р≥дний край хоч помирай; Ќема в св≥т≥, ¤к сво¤ крањна).
ќпозиц≥¤ св≥й/чужий належить до загальнолюдських моральних механ≥зм≥в вибору м≥ж ознаками категор≥й добра ≥ зла, пор. рос≥йське: Ћучше дома иметь половину, чем целое на чужбине. як говорить Ќ.ƒ.јрутюнова, "позиц≥¤ патр≥ота маЇ найб≥льшу ≥нвертну здатн≥сть: вона не рахуЇтьс¤ н≥ з жертвами, н≥ з поступками"18. ѕроте загальнолюдська система ц≥нностей так чи ≥накше живитьс¤ через етн≥чне кор≥нн¤ - нац≥ональними смаками, традиц≥йними природними зв'¤зками етносу, його психолог≥чними характеристиками та ≥н. ѕередус≥м це в≥дбиваЇтьс¤ в лексичн≥й етносимволиц≥: ¬ чуж≥м краю ≥ солов'њ лем цв≥р≥нькають; –≥дна земл¤ ≥ в жмен≥ мила. Ќац≥онально-культурн≥ стереотипи диктують критер≥њ оц≥нок. ќстанн≥ зумовлюютьс¤ емотивними реакц≥¤ми на ту чи ≥ншу стандартну ситуац≥ю. —каж≥мо, з типового асоц≥ативного лексичного р¤ду "мати - родина - р≥дна земл¤" дл¤ украњнц¤ постають ≥мперативи: “а земл¤ мила, де мати родила; ƒе мати народила, там ≥ родина. ѕсихоф≥з≥олог≥чн≥ ознаки украњнського ментал≥тету "голова (серце) болить" (тобто "людина тужить, нудьгуЇ, страждаЇ, сумуЇ") стають основою акс≥олог≥чних суджень на зразок «а своњм краЇм серце болить; Ѕолить мене голова, що чужа¤ сторона.
як етнокультурна ознака, оц≥нка виступаЇ ви¤вом активного ставленн¤ до навколишнього св≥ту. ≤ндив≥дуальн≥ (частков≥) емоц≥њ переростають у колективну (загальномовну) експрес≥ю, що характеризуЇтьс¤ в≥дпов≥дною шкалою оц≥нност≥ - нульовою, позитивною, негативною, негативно-позитивною. Ќашаруванн¤ нац≥онально-культурних ц≥нностей призводить до нашаруванн¤ символ≥чних р≥вн≥в ментал≥тету, а в мов≥ - до пол≥сем≥њ символ≥зованих одиниць, лексичноњ синон≥м≥њ, лексичноњ та синтаксичноњ вар≥антност≥, до розбудови синтаксису символ≥в. Ќаведемо р¤д паралельних одиниць з ключовими лексемами господар (хаз¤њн, іазда): √осподар¤ видно по господарству; •азду можна п≥знати по дворов≥, а іаздиню по комор≥; ѕ≥знати іазду по обор≥ й по комор≥; √осподар¤ п≥знають по воротах; ƒе господар добре ходить, там ≥ нивка (поле) добре родить; ƒе хаз¤њн ходить, там ≥ жито (хл≥бець) родить; Ќе д≥м господар¤ красить, а господар д≥м; Ѕез хаз¤њна [≥] хата (земл¤, д≥м) сиротина; ƒобрий хаз¤њн рук не покладаЇ; ѕоганий господар ≥ в своњй хат≥ змокне; епський господар, ¤к дес¤ть роб≥т зачинаЇ, а жодноњ не к≥нчаЇ; √осподар на всю губу; —правний господар у руках носить н≥ж, а у шапц≥ - голку; ” дурного хаз¤њна ≥ колесо з воза вкрадуть. ” св≥домост≥ украњнц¤ господар ¤к глава (голова) дому, господарства оц≥нюЇтьс¤ за шкалою пол¤рних тотожностей: добрий (справний, на всю губу) / поганий (кепський, дурний, ¤к з собачого хвоста сито). ќтже, в пон¤тт¤ "добрий" включаютьс¤ хоч ≥ р≥зн≥, але так≥ , що доповнюють одна одну ознаки: дбайливий, розумний, працьовитий, ум≥лий, багатий, вправний, справний, а в пон¤тт¤ "поганий" - ледачий, невм≥лий, недбалий, б≥дний, простакуватий. ¬они можуть бути виражен≥ експл≥цитно (” гарного хаз¤њна свин¤ - господин¤, а в чорт зна ¤кого й в≥л звалитьс¤) й ≥мпл≥цитно (√осподар перший встаЇ, останн≥й л¤гаЇ - робот¤щий; √осподар, що свин≥ попродав - удатний; Ќе господар, коли в≥тер у пов≥тц≥ гул¤Ї - невм≥лий або ледачий). лючов≥ лексеми господар (хаз¤њн, іазда) з позиц≥њ нейтральноњ оц≥нност≥ зумовлюють ланцюг асоц≥ативних лексичних зв'¤зк≥в: господар (хаз¤њн, іазда) > д≥м (хата) (¤к помешканн¤) > д≥м (хата) (¤к родинне гн≥здо) > господарство (іазд≥вство) (¤к виробнича одиниц¤, що включаЇ д≥м, господарський дв≥р ≥ земельний над≥л) > обора, комора, хл≥в, пов≥тка, т≥к, дв≥р, ворота (¤к елементи господарського двору) > худоба (товар, в≥л, к≥нь, свин¤) (¤к зас≥б господарюванн¤) > земл¤ (поле, нивка) (¤к об'Їкт господарюванн¤) > хл≥б (жито, сто к≥п) (¤к результат господарюванн¤). Ќа ц≥й основ≥ будуЇтьс¤ синтагматика символ≥в. ќпозиц≥¤ на¤вн≥сть/в≥дсутн≥сть прогнозуЇ предикац≥ю етносимвол≥ки ц≥нностей: Ї добрий господар, коли Ї добрий д≥м, добре господарство, бо добрий господар маЇ робот¤щ≥ руки, пильне око ≥ весь час (день ≥ н≥ч) у робот≥. ЌемаЇ доброго господар¤ (тобто Ї поганий) - тод≥ "пусто в хл≥в≥", "в≥тер у пов≥тц≥ гул¤Ї", "худоба сумуЇ", "ладу не жди". ƒобрий господар - у ¤кого "й соломина не пропаде", ¤кий "іазд≥вство в руках держить", "останн≥й л¤гаЇ", "рук не покладаЇ", "готове задержить", "за плугом ходить", "у руках носить н≥ж, а у шапц≥ - голку", ¤кого "≥ собака знаЇ", у ¤кого "≥ свин¤ господин¤". ѕоганий господар - хто "набакир шапку носить", "вал¤Їтьс¤ п≥д столом", "не вм≥Ї конев≥ хвоста зав'¤зати", "сидить на печ≥", "стайню замикаЇ, ¤к коней вже немаЇ", "бовкуном њздить", "по земл≥ бродить". ‘≥зична в≥дсутн≥сть господар¤ зумовлюЇ ≥нший асоц≥ативний р¤д синтагматичних одиниць: без господар¤ хата (д≥м, земл¤) стають сиротами, "дв≥р (д≥м, товар) плаче", "чуж≥ руки - круки (кочерги)".
як бачимо, численн≥ оц≥нн≥ характеристики господар¤ зор≥Їнтован≥ на нац≥онально-культурн≥ стереотипи, ¤к≥ формуЇ так зване етн≥чне поле19. ≈нергетика етносу, що живитьс¤ передус≥м ритмами свого на в≥дм≥ну в≥д ≥накших ритм≥в чужого, створюЇ поле дл¤ ≥снуванн¤ ≥ безпосереднього ви¤вленн¤ св≥тов≥дчутт¤ (св≥тогл¤ду). “им самим постаЇ внутр≥шн¤ форма етносу, проникненн¤ в дух ¤кого ≥ Ї у свою чергу пошуком внутр≥шньоњ форми його мови20. Ѕо в цьому раз≥ енергетика мовленевоњ особистост≥ ц≥лком накладаЇтьс¤ на енергетику етносу, тобто в≥дбуваЇтьс¤ гармон≥йна взаЇмод≥¤ пол≥в - етн≥чного (колективного) та особист≥сного (≥ндив≥дуального).
Ќац≥онально-мовна реал≥зац≥¤ ритм≥ки свого в межах того чи ≥ншого етн≥чного пол¤ особливо виразна на прикладах близькоспор≥днених мов, зокрема рос≥йськоњ та украњнськоњ. —каж≥мо, близькоспор≥днен≥сть при на¤вност≥ того самого денотата зумовлюЇ под≥бн≥сть еталон≥в пор≥вн¤нн¤, напр.: глуп, как пробка, осел, сивый мерин / дурний, ¤к пробка (ч≥п), осел (в≥слюк), сива кобила. –азом з тим нац≥ональна специф≥ка мовного самовираженн¤ розширюЇ в кожн≥й мов≥ власне коло компаративних об'Їкт≥в, пор.: глуп, как дерево, сибирский валенок / дурний, ¤к ступа, пень, турецький к≥нь; у парем≥¤х: ¬еликий, ¤к лоза, а дурний, ¤к коза; ¬еликий, ¤к ломака, а дурний, ¤к собака; ¬еликий, ¤к св≥т, а дурний, ¤к к≥т. ѕор. ще у п≥дсилювальному значенн≥: из глупых глупый / дурний дурн≥с≥нький; у парем≥¤х: ƒурний по саму зав'¤зку; ƒурний, хоч об дорогу вдар. “им самим стратег≥¤ пор≥вн¤льних характеристик на нац≥онально-мовному ірунт≥ допускаЇ в≥дкрит≥сть дл¤ нових вар≥ативних компаративних одиниць, зумовлених численн≥стю на¤вних ≥ потенц≥йних символ≥чних р≥вн≥в ментал≥тету. як ≥люстрац≥ю наводимо пол≥ськ≥ народн≥ компаративн≥ звороти: дурний, ¤к буз≥вок у черед≥; дурний, ¤к тел¤ цицьковане; дурний, ¤к з кози впав; пор. ще каламбур про дурн¤: розумний, ¤к вутка в сарањ21. як бачимо, мова реагуЇ на будь-¤ке переосмисленн¤ об'Їктивних речей та ≥мен њњ нос≥Їм ≥ в≥дтворюЇ результати п≥знанн¤ в слов≥, словосполученн≥, сталому мовному зворот≥. “им самим вона виступаЇ ≥ндикатором житт¤ етносу, його ≥нтелектуальноњ ор≥Їнтац≥њ в предметному св≥т≥.
—лово в контекст≥ етнокультури. «а влучним висловом ≈.—еп≥ра, культура - це те, що робить ≥ думаЇ дане сусп≥льство, а мова - те, ¤к воно думаЇ22. “ому вона Ї колективним мистецтвом вираженн¤, сумою великоњ к≥лькост≥ ≥ндив≥дуальних ≥нтуњц≥й23, кожна з ¤ких породжена процесами сприйн¤тт¤ реального св≥ту або спричинена впливами його на особист≥сть, що неодм≥нно позначаЇтьс¤ на њњ стан≥, духов≥, повед≥нц≥. якщо культура ¤к система св≥домост≥ пов'¤зана ≥ з особист≥стю ≥ з етн≥чною сп≥льн≥стю, то мова ¤к досконала система символ≥зац≥њ колективного досв≥ду Ї своЇр≥дним символ≥чним ключем до розум≥нн¤ етнокультури24. ўе ≤. ант зазначав, що представник≥в р≥зних етносп≥льнот хвилюють р≥зн≥ реч≥25. “им самим св≥тобаченн¤ впливаЇ на л≥нгвоментальну повед≥нку, що позначаЇтьс¤, в свою чергу, на мов≥. —каж≥мо, л≥нгвокультурна опозиц≥¤ явь "суще, живе" / Ќавь "минуле, мертве" своњм кор≥нн¤м с¤гаЇ праслов'¤нських час≥в, коли, за народними в≥руванн¤ми, перше означало царство живих, а друге - царство мертвих (в≥д прасл. аviti "¤вити" ≥ naviti "померти"). «годом вар≥анти ≥мен нав, нав'Ї, навей у значенн¤х "човен, гр≥б, труна" (у давнину ховали спочатку в човн≥-довбанц≥), пот≥м "мрець, мерлець, померлий" переосмислилис¤ на означенн¤ злого, ворожого ("вражого") духу (духу мертвих), бо мерц≥, за в≥руванн¤м, могли вставати з≥ своњх могил ≥ шкодити живим. «в≥дси постали Ќавський день на ’оминому тижн≥, тобто день померлих, коли њх задобрюють, поминають, ≥ Ќавський (ћавський, ћертвецький) великдень (у четвер на останньому тижн≥ ¬еликого посту), пасха мерц≥в, а також давнЇ св¤то навок (н¤вок, мавок), або русалок, молодих д≥вчат, що померли не своЇю смертю. ѕ≥зн≥ше, за христи¤нськими в≥руванн¤ми, такими почали вважати душ≥ померлих нехрещених д≥вчаток.
як про¤ви етики стосунк≥в народн≥ звичањ та обр¤ди становл¤ть собою етнокультурн≥ контексти, де пор¤д з акс≥ональним (власне обр¤довим, д≥Ївим), реальним (предметним), персональним (виконавським), локативним (просторово ор≥Їнтованим), темпоральним (часовим залежно в≥д пори року, доби), музичним, зображальним (символ≥чним) кодами значне м≥сце в≥дводитьс¤ вербальному (словесному) супроводу, що будуЇтьс¤ за законами фольклорного дискурсу. —аме в таких контекстах розкриваютьс¤ питомо сакральн≥ значенн¤ сл≥в ≥ вираз≥в, напр.:
- вербальн≥ семантичн≥ коди вес≥льних обр¤дод≥й: кн¤зь, сватач, свашка, молодий, молода, (молод≥), батько-мати (вес≥льний батько, вес≥льна мати, посадний батько, посадна мати), сват, староста, бо¤рин, дружка, св≥тилка, дружко, коровайниц¤, поњзд та ≥н. - ¤к назви д≥йових ос≥б обр¤ду; вес≥льний д≥м (вес≥льна хата), вес≥льна корогва, посад, коровай, шишка, меч, вильце (г≥льце), в≥но, придане, посаг, калина та ≥н. - ¤к назви реал≥й обр¤ду; колупати п≥ч, засилати сват≥в, сватати[с¤], огл¤дини, змовини, сватанн¤, побранн¤, подавати рушники, д≥вич-веч≥р, бгати коровай, вити вильце, с≥дати на посад, ставити на рушники, розпл≥тати косу, калину ламати, гул¤ти (грати, справл¤ти) вес≥лл¤ та ≥н. - ¤к найменуванн¤ акц≥ональних елемент≥в обр¤ду;
- вербальн≥ семантичн≥ коди р≥здв¤них обр¤дод≥й: пан господар, панотець, кол¤дник, "коза", "циган", "чорт", "журавель", "ведм≥дь", м≥хоноша, щедрувальниц¤, посипальник та ≥н. - ¤к назви д≥йових ос≥б обр¤ду; —в¤т-веч≥р, —в¤тий (Ѕагатий, ўедрий) веч≥р; Ѕагат-веч≥р), –≥здво [’ристове], ол¤да, Ѕагата (√олодна) кут¤, ¬одохреще (…ордань) та ≥н. - ¤к найменуванн¤ св¤т обр¤дового комплексу; кол¤да, кол¤дка, вечер¤, д≥дух, зв≥зда, м≥х, щедр≥вка, кут¤, йорданська вода та ≥н. - ¤к назви реал≥й обр¤ду; кол¤дувати, щедрувати, носити вечерю, вечер¤ти, "запрошувати гостей", носити "зв≥зду", св¤тити воду та ≥н. - ¤к найменуванн¤ акц≥ональних елемент≥в обр¤ду;
- вербальн≥ семантичн≥ коди купальських обр¤дод≥й: упало ( упайло), ћарена (ћара), солом'¤не опудало, тичка з м≥тлою, г≥лка чорноклену або вишн≥, г≥льце, купальське вогнище, купальський в≥нок, купальська п≥сн¤, цв≥т (кв≥тка) папорот≥, "≥ван≥вська" роса, "св¤то¤нське з≥лл¤", "перел≥т-трава" (маЇ н≥бито силу переноситис¤ з м≥сц¤ на м≥сце, у н≥ч на ≤вана упала св≥титьс¤ з≥ркою; хто з≥рве, буде щасливим) та ≥н. - ¤к назви обов'¤зкових атрибут≥в обр¤ду; хлопц≥, д≥вчата, "переЇмець" (хлопець-наречений, що приймаЇ пущений на воду д≥вочий в≥нок), "русалка" (у д≥вочому хоровод≥), чугайстер (л≥совий дух), б≥с≥вська (нечиста) сила (стереже цв≥т папорот≥), в≥дьма (в купальських ≥грищах) та ≥н. - ¤к назви д≥йових ос≥б обр¤ду; ворож≥нн¤, стрибанн¤ через вогнище (кропиву), водити хороводи, плести в≥нки (перевесла), пускати в≥нки на воду, сонце "граЇ" та ≥н. - ¤к найменуванн¤ акц≥ональних елемент≥в обр¤ду; канупер, любисток, з≥рки, боже дерево, сокирки, барв≥нок, васильки, м'¤та, рута, резеда та ≥н. - ¤к назви рослин, з ¤ких спл≥тають купальськи в≥нки; ≥ван≥в цв≥т, лопух, богородська трава, ведмеже вухо та ≥н. - ¤к назви чудод≥йного з≥лл¤, ¤ке збирають на ≤вана упала; кропива, папороть, буд¤к, чортополох та ≥н. - ¤к назви рослин, що в≥дган¤ють нечисту (б≥с≥вську) силу.
ƒе¤к≥ лексеми, характерн≥ дл¤ даного типу дискурсивного мовленн¤, вживаютьс¤ лише в сакральному значенн≥, напр.: кол¤дка - обр¤дова п≥сн¤, виконувана в перший день –≥здв¤них св¤т с≥льською молоддю, що ходить з ц≥Їю метою з хати до хати ≥ д≥стаЇ за сп≥ви винагороду (моносем≥¤); св≥тилка - д≥вчина, що виконуЇ обр¤д триманн¤ меча ≥ св≥чки на вес≥лл≥, - сестра молодого або найближча його родичка, ¤кщо р≥дноњ сестри немаЇ (моносем≥¤); кол¤да - 1) (з великоњ л≥тери) –≥здв¤не св¤то, коли сп≥вать кол¤дки; 2) п≥сн¤, ¤ку сп≥вають увечер≥ напередодн≥ –≥здва; 3) винагорода кол¤дникам за р≥здв¤н≥ п≥сн≥ (пол≥сем≥¤). ƒл¤ багатьох ≥нших сакральн≥ значенн¤ Ї вторинними, напр.: кн¤зь, кн¤гин¤, бо¤рин, дружко, дружка, дружба, посад, меч (переосмисленн¤ цих лексем "на вес≥льний лад" св≥дчить про те, що украњнське вес≥лл¤ своњм кор≥нн¤м с¤гаЇ ще стародавн≥х кн¤жих час≥в), староста, п≥дстароста (обр¤дова спец≥ал≥зац≥¤ цих сл≥в припадаЇ на п≥зн≥ший пер≥од ≥ маЇ литовсько-польське походженн¤); вечер¤ - 1) споживанн¤ њж≥ увечер≥, а також приготовлен≥ страви, призначен≥ дл¤ веч≥рньоњ њж≥; 2) вечерю носити - напередодн≥ –≥здва, п≥сл¤ обр¤довоњ вечер≥, посилати кутю, узвар ≥ т. ≥н. р≥дним або хрещеним батькам, кумам, св¤щеников≥ та ≥н.; носили њњ звичайно д≥ти зав'¤заною в хустку або рушник, одержуючи за це подарунки.
—акрал≥зац≥¤ слова спри¤Ї його лексичн≥й сполучуваност≥ на означенн¤ тих чи ≥нших етнокультурних реал≥й. —еред них назви календарних або народних св¤т (—орок св¤тих, ¬еликий п≥ст, „истий четвер, —трасний тиждень, ∆илавий понед≥лок, Ѕабський великдень, «елен≥ св¤та, лечальний тиждень, ѕрощанн¤ з ярилом, ѕохорон оструба, ћокрий —пас, яблучний —пас, —пас на полотн≥), назви ритуальних предмет≥в (великоднЇ ¤йце, вес≥льний рушник, вес≥льна корогва, приворотне з≥лл¤, цв≥т папорот≥), найменуванн¤ д≥Ївих елемент≥в обр¤ду (ворож≥нн¤ на жених≥в, "гонити шул≥ку", "водити козу", св¤тити воду, закликанн¤ весни, "колупати" п≥ч, руку [при]давати). ќбр¤дова символ≥зац≥¤ предмет≥в ≥ д≥й л¤гла в основу фразеолог≥зац≥њ значенн¤ тих чи ≥нших вираз≥в (руку зв'¤зати - пов≥нчати, йти п≥д в≥нець - одружуватис¤, калину губити або втрачати [д≥вочий] в≥нок - позбуватис¤ д≥воцтва в першу шлюбну н≥ч, д≥вка у запл≥тках - доросла д≥вчина, ¤ка може виходити зам≥ж, здавати д≥вуванн¤ - виходити зам≥ж, головатий батько, головата мати - батько (мати) на вес≥лл≥).
лючов≥ моральн≥ ознаки в систем≥ духовноњ народноњ культури, ¤к правило, корелюютьс¤, вступаючи у б≥нарн≥ опозиц≥њ на зразок добро / зло (лихо), правда / неправда (кривда) тощо. ¬ обр¤дах, що виконуютьс¤ в переломну, руб≥жну пору житт¤ людини, опозиц≥њ набувають, ¤к правило, сакрального характеру (добр≥ духи принос¤ть щаст¤, а зл≥ (нечист≥) - нещаст¤; будь щирим у своњх помислах, то будеш щасливим, "≥ Ѕог поможе", а нещир≥сть призведе до б≥ди ≥ т. ≥н.). Ѕ≥нарн≥ опозиц≥њ "морального" характеру накладаютьс¤ в свою чергу на протиставленн¤ типу правий / л≥вий, чолов≥чий / ж≥ночий та ≥н26. «а народними пов≥р'¤ми, коли хочеш, щоб добре велос¤ й щастило, вставай уранц≥ на праву ногу, бо встанеш на л≥ву - ц≥лий день не везтиме. ’рестимос¤ правою рукою, а в≥дхрещуватис¤ рад¤ть л≥вою. «давна в народ≥ на л≥вака (шульгу) дивл¤тьс¤ з п≥дозрою, бо в≥н може бути нечистим27. ѕри в≥нчанн≥ хто з молодих перший ступить (звичайно правою ногою) на килимок перед аналоЇм, той ≥ буде верховодити в с≥мейному житт≥. ” народ≥ кажуть: "Ѕ≥да тому дворов≥, де корова наказуЇ волов≥". “ому у вес≥льному ритуал≥ проти першоњ шлюбноњ ноч≥ молода роззуваЇ молодого, а в≥н б'Ї њњ хал¤вою. ÷е п≥дкреслювало, що паном у дом≥ маЇ бути чолов≥к, а не ж≥нка28. ¬ обр¤дово-п≥сенн≥й творчост≥ загальновживана лексика набуваЇ символ≥зовано-сакральних характеристик, а в рол≥ ключових одиниць виступають: назви ≥стот, часто пестлив≥ (горобчик, чижик, в≥вц≥, овечки, щука-риба, жук, жученько, кон≥, ворон-к≥нь, гуси, переп≥лка, переп≥лонька, перепеличка, кози, райськ≥ пташки, воли, волики, соловей, синиц¤, зозул¤, ласт≥вочка, зањнька, ведм≥дь, тур, тел¤, корова); назви реал≥й рослинного св≥ту (мак, ог≥рочки, [кор≥нь-]з≥лл¤, катран, барв≥нок, барв≥нець, барв≥ночок, просо, жито, пшениц¤, пшеничка, жито-пшениц¤, васильчик, кропива, хм≥ль, терен, виноград, рожа, м'¤та, рута, рутонька, калиночка, береза, сосна, верба, дуб); назви предметних реал≥й (вербова¤ дощечка, колиска, люлечка, калиточка, в≥ночок, мости, кладка, п≥ч, криниц¤, сани, бричка, калач); назви ¤вищ природи (сонце, м≥с¤ць, з≥ронька, з≥рка, зор¤, дощик, в≥тер); назви п≥р року (весна, л≥течко). —акрал≥зованого в≥дт≥нку набувають також назви стих≥й (вогонь, вода, води) та пов'¤зан≥ з ними реал≥њ, напр.: ƒунай, ƒунайчик (у значенн≥ "р≥ка", "вода"), бр≥д (чотири броди), море. як бачимо, т≥ чи ≥нш≥ слова ужитковоњ мови в обр¤дово-поетичних текстах набувають культурноњ семантики ≥ стають орган≥чним субстратом обр¤довоњ культури, оск≥льки це переважно словесн≥ знаки символ≥зованих етнореал≥й природи.
ќ.‘.ЋосЇв говорив, що "в слов≥, ≥ особливо в ≥менах, - все наше культурне багатство, нагромаджуване впродовж стол≥ть"29. —аме культурн≥ тексти (зокрема й обр¤дово-ритуальн≥) св≥дчать про багатор≥внев≥сть њхн≥х знакових структур, а отже й про смислову глибину народного дискурсу ¤к нев≥д'Їмноњ властивост≥ мови культури. ультурна (символ≥чна) семантика слова - лише в≥дбитт¤ символ≥зац≥њ самого предмета, його концепту, образу30. —каж≥мо, предметна реал≥¤ "верба-рослина", що д≥стала найменн¤ верба, у св≥домост≥ украњнц¤ переростаЇ в символ≥зовану реал≥ю (верба плакуча, верба схилилас¤ над водою, верба-здоров'¤: "не ¤ б'ю, верба б'Ї" ¤к ви¤в сили св¤ченоњ верби, зв≥дки й побажанн¤: "Ѕудь великий, ¤к верба", отже "здоровий, сильний, могутн≥й"). ” результат≥ найменн¤ природноњ реал≥њ стаЇ словом мови культури, пор.: г≥лка верби - в≥льне синтаксичне словосполученн¤ ≥ стала ном≥нативна сполука, що набуваЇ обр¤дового (сакрального) значенн¤ ¤к ритуальний предмет (обер≥г): у ¬ербний тиждень нею вдар¤ли худобу, щоб була здоровою, њњ клали в дит¤чу куп≥ль з т≥Їю самою метою, присутн≥сть њњ в хат≥ н≥бито в≥двертала блискавку. ∆ивотворн≥ властивост≥ рослини л¤гли в основу народних вислов≥в: "¬ерба пожиточн≥ша в≥д ¤бл≥нки", "ƒе верба, там ≥ вода", "¬ерба ≥ д≥вчина приймутьс¤ де-небудь". як слово культури символ≥зоване ≥м'¤ стало основою дл¤ ≥нших культурних найменувань: ¬ербна нед≥л¤, ¬ербний тиждень, ¬ербич, ¬ербниц¤, ¬ербл¤ниц¤ (назви календарних св¤т). —имвол≥зац≥¤ самоњ реал≥њ переноситьс¤ ≥ на предмети, з нею пов'¤зан≥, що в свою чергу спричин¤Ї до символ≥зац≥њ мовних одиниць, напр.: "вербова дощечка" (¤к предмет, здатний н≥бито обер≥гати в≥д злоњ (нечистоњ) сили, ≥ ¤к фольклорно-п≥сенний мовний образ), вербова кладка (¤к предмет, що поЇднуючи береги броду, потоку, руча¤, виступаЇ типовою нац≥ональною реал≥Їю, що здавна символ≥зуЇ зустр≥ч, коханн¤, Їднанн¤ сердець, ≥ ¤к народнопоетичний мовний образ).
ћаг≥¤ реал≥њ породжуЇ маг≥ю њњ ≥мен≥, або слова, ¤ке несе смисловий зар¤д ¤коњсь ≥дењ, тобто б≥льш-менш ¤скравого образу, закр≥пленого за словом у св≥домост≥ нос≥њв мови. ≤м'¤ - категор≥¤ динам≥чна, воно весь час у рус≥, зв≥дкись походить ≥ кудись ≥де, натом≥сть символ - бутт¤ пор≥вн¤но статичне. «окрема, утаЇмничен≥сть природи слова породжуЇ етимолог≥чну маг≥ю, так звану народну асоц≥ативну етимолог≥ю, резултатом ¤коњ Ї так≥ назви, ¤к ѕаликопа (асоц≥ативне найменн¤ в≥д —в¤тий ѕантелеймон ≥ "палити копи", воно ж ѕал≥й), ћаков≥й (асоц≥ативне найменн¤ в≥д ћакавењ ≥ "мак"), ‘ед≥р-—тудит (асоц≥ативне поЇднанн¤ власного ≥мен≥ та ознак "студений, зимний", бо на день —в¤того ‘едора вже замерзаЇ земл¤, може впасти сн≥г, починаЇтьс¤ переддень зими, тому кажуть: "‘ед≥р-—тудит землю студить"), „истий четвер (хоч насправд≥ це п≥сний, чистий в≥д скоромини день, але в народн≥й у¤в≥ асоц≥юЇтьс¤ з чистотою, очищенн¤м людини, осел≥, господарства в≥д скверни). ≈тимолог≥¤ слова може породжувати текст, а текст - ц≥лий ритуал. Ќаприклад, в основ≥ св¤та ѕокрова ѕресв¤тоњ ¬ладичиц≥ Ќашоњ Ѕогородиц≥ та ѕр≥снод≥ви ћар≥њ лежить ≥де¤ покровительства Ѕогородиц≥, ¤ка, за легендою, напнула своЇ б≥ле покривало (омофор) над христи¤нами з≥ словами молитви про спас≥нн¤ св≥ту в≥д б≥д та страждань. ” народ≥ св¤то зветьс¤ ѕокровою, а його назва персон≥ф≥куЇтьс¤, ототожнюючись ≥з ѕресв¤тою Ѕогородицею. ѕокрову, за народними звича¤ми, вважають покровителькою вес≥лл¤ (за традиц≥Їю, голову покривали уже зам≥жн≥й ж≥нц≥). ажуть: "ѕрийде ѕокрова - д≥вц≥ голову покриЇ" або ще: "ѕокр≥вонько, ѕокр≥вонько, покрий мен≥ гол≥воньку". «в≥дси ≥ д≥вочий ритуал, коли в цей день рано-вранц≥ молод≥ д≥вчата б≥гли до церкви, щоб поставити св≥чку перед образом Ѕогородиц≥. ’то ран≥ше поставить - той ран≥ше зам≥ж вийде. ћолилис¤, приказуючи: "—в¤та ћати, ѕокровителько, покрий мою головоньку, ¤к не хусткою, то онучею, бо д≥вкою вже надокучило (Ехоч ганч≥ркою, аби не зосталас¤ д≥вкою, Еаби ¤ була ж≥нкою)".
—лово збуджуЇ у¤вленн¤, всел¤Ї в≥руванн¤. —аме пон¤тт¤ "маг≥¤ слова" св≥дчить про в≥ру людини в зц≥лющу силу слова, ¤ка породила, наприклад, замовл¤нн¤ (примовл¤нн¤, примови, заклинанн¤, закл¤тт¤), або устален≥ словесн≥ формули, що звичайно супроводжуютьс¤ в≥дпов≥дними д≥¤ми ≥ мають н≥бито маг≥чний вплив31. Ѕувають закл¤тт¤ на хвороби, на кровотечу, на хвор≥ зуби. «аклинали на наверненн¤ парубка на любов до д≥вчини, на д≥вочу красу. Ѕули закл¤тт¤ й на сили природи, - щоб не було морозу, щоб сонце св≥тило, щоб дощ ≥шов (зв≥дси закличне "≥ди-≥ди, дощику, зварю тоб≥ борщику"). √р≥зними сприймалис¤ закл¤тт¤ батьк≥в на д≥тей, бо так≥ прокльони звичайно сповнювалис¤. ƒе¤к≥ закл¤тт¤ переросли в обр¤ди. оли навесн≥ вперше бачать диких гусей, журавл≥в, ласт≥вку, то п≥дкидають до них усе, що п≥д руку потрапл¤Ї: солому, грудку земл≥, шапку з голови, ≥ проказують, напр.: "√уси, гуси, вам на кубло, а нам на тепло!". “опчуть перш≥ весн¤н≥ кв≥ти з≥ словами: "ўоб на той р≥к д≥ждати сон-траву (р¤ст) топтати" (зв≥дси "топтати р¤ст" у значенн≥ "жити" ≥ "не топтати вже р¤сту" у значенн≥ "померти"). «акл¤тт¤ звичайно мають певну ритм≥ку (нер≥вноскладову або й р≥вноскладову будову, ¤к ≥ припов≥дки), тому часто набирають двочленноњ форми: "¬ печ≥ огонь горить ≥ тл¤ть дрова - так би тл≥ло й гор≥ло серце у ворога мого". ѕро закл¤тт¤ (власне самозакл¤тт¤) читаЇмо в ≤пат≥Ївському л≥топису, коли кн¤з≥ кл¤нутьс¤ виконати догов≥р. «гадаймо також плач ярославни у "—лов≥ о полку ≤горев≥м" ¤к похоронне голос≥нн¤ (теж слово-плач, що розгортаЇтьс¤ в ц≥лий обр¤д) ≥з заклинанн¤м-звертанн¤м до природних сил.
“аким чином, мова, виступаючи ун≥версальним виразником етнокультури, сама, в свою чергу, виступаЇ народним мистецтвом, бо Ї ¤к результатом ≥нтелектуальноњ роботи багатьох покл≥нь, так ≥ могутн≥м руш≥Їм культурного розвитку нац≥њ.
≈тнософ≥¤ речей та етносимвол≥ка ≥мен. –ечовинний св≥т, ¤к в≥домо, сприймаЇмо через його розум≥нн¤ етносом ≥ через в≥дтворенн¤ його у р≥дному слов≥, тому ≥м'¤ реч≥ часто св≥дчить про њњ постанн¤ або призначенн¤. —приймаючи р≥ч передус≥м ¤к щось ф≥зичне, людина одухотворюЇ њњ, а через одухотворенн¤ речей одухотворюЇ ≥ себе. ѕо сут≥, вона творить себе серед речей об'Їктивного св≥ту, суб'Їктивуючи њх через п≥дпор¤дкуванн¤ власним потребам спочатку заради виживанн¤, а пот≥м ≥ культурного самовдосконаленн¤. ” пору м≥ф≥чноњ св≥домост≥ людина вбачаЇ в речах лише сакральне, пот≥м з розвитком св≥домост≥ поступово њх "≥нструментал≥зуЇ", а згодом "≥нформатизуЇ". “им самим реч≥ - це перш≥ твор≥нн¤ людини32, ¤к ≥ њхн≥ ≥мена. Ѕо дл¤ людини, за висловом ќ.‘.ЋосЇва, сутн≥стю "Ї ≥м'¤, слово, ≥ весь св≥т, всесв≥т Ї ≥м'¤, слово, або ≥мена, слова. ”се бутт¤ Ї то б≥льш мертв≥, то б≥льш жив≥ слова"33. ќск≥льки все, що стосуЇтьс¤ окремоњ людини, узагальнюЇтьс¤ передус≥м людською сп≥льнотою, ¤ка називаЇтьс¤ етносом, то додамо до цього, що слова (а вони можуть бути представлен≥ лише т≥Їю чи ≥ншою мовою) Ї етн≥чними символами буттЇвоњ сутност≥. ѕрирода ≥мен≥ - маг≥чна, оск≥льки воно Ї результатом сп≥лкуванн¤ з р≥ччю в розум≥, отже, по сут≥, самою р≥ччю, усв≥домленою в розум≥34. “им самим в≥чно п≥знаваний предметний св≥т - завжди об'Їктивна сутн≥сть, а його вираженн¤ в мов≥ етносу на будь-¤кий момент њњ розвитку залишаЇтьс¤ сутн≥стю суб'Їктивною. ≤ншими словами, мова етносу формуЇ образ реального св≥ту, ¤ким його бачать њњ нос≥њ, тобто мовне вираженн¤ об'ЇднуЇ образ ≥ саму д≥йсн≥сть, тому р≥дна мова в≥дкриваЇ нам з дитинства цю д≥йсн≥сть передус≥м у слов≥, ≥мен≥.
«вичайно, процес п≥знанн¤ об'Їктивного (реального) св≥ту - це складне переплет≥нн¤ етно- ≥ л≥нгвогностичних елемент≥в осмисленн¤ його образу. «а антом, об'Їктивно ≥деальне переломлюЇтьс¤ не лише в ≥ндив≥дуальн≥й св≥домост≥, але й у нац≥ональних ментальност¤х35. —каж≥мо, людина живе в кольоровому св≥т≥. ѓњ св≥тосприйн¤тт¤ - це глибинний процес поЇднанн¤ зовн≥шнього з внутр≥шн≥м св≥тами, що даЇ њй у¤вленн¤ про кольорову гаму загальноњ картини св≥ту. јле людська особист≥сть - частка етносп≥льноти, ≥ на њњ ≥ндив≥дуальн≥ смаки, уподобанн¤ у сфер≥ кольоросимвол≥ки великий вплив справл¤ють нац≥ональн≥ естетичн≥ традиц≥њ - фольклорн≥, обр¤дов≥, мистецьк≥. Ќаприклад, дл¤ украњнц¤ писанка (розмальоване р≥зними кольорами, розц¤цьковане великоднЇ або декоративне ¤йце) - маг≥чно-м≥ф≥чна р≥ч, а кожний кол≥р на н≥й маЇ подв≥йний смисл. „ервоний асоц≥юЇтьс¤ з рад≥стю житт¤, з любов'ю до р≥дних, до земл≥, дл¤ молодих людей означаЇ над≥ю на одруженн¤. Ќе випадково у вес≥льному обр¤д≥ такою багатою Ї кольорова гама, а червона у н≥й займаЇ пан≥вне м≥сце. ћова ж, реагуючи на важлив≥сть у св≥тосприйманн≥ свого нос≥¤ червоного кольору, витворюЇ численну к≥льк≥сть мовних одиниць дл¤ його передач≥36. —ин≥й кол≥р на писанц≥ символ≥зуЇ поЇднанн¤ неба ≥ води, спок≥й, мир ≥ над≥ю на добре здоров'¤, зелений - весн¤не пробудженн¤ рослинного св≥ту, красу природи, спод≥ванн¤ людини на щасливе житт¤. ∆овтий кол≥р у св≥домост≥ украњнц¤ асоц≥юЇтьс¤ з небесним денним ≥ н≥чним св≥тилами, з багатим урожаЇм хл≥бного лану, отже з≥ щасливим житт¤м ≥ добробутом. —воЇ м≥сце на писанках займаЇ ≥ чорний кол≥р, що символ≥зуЇ передус≥м родюч≥сть украњнськоњ земл≥, њњ багатства, а в душ≥ украњнц¤ збуджуЇ добру пам'¤ть про померлих родич≥в, предк≥в, символ≥зуЇ њхн≥й дух. ѕошану до дух≥в предк≥в всел¤Ї й чорно-б≥лий кол≥р ¤к духовний обер≥г в≥д злих сил. ѕоЇднанн¤ к≥лькох кольор≥в у писанкових розписах символ≥зуЇ родинне щаст¤, мир, любов, усп≥х37. ≈стетика поЇднанн¤ кольор≥в характерна й дл¤ ≥нших р≥зновид≥в народного мистецтва - дл¤ вишивки, розпис≥в на посуд≥, дл¤ р≥зьбленн¤ на дерев≥ й метал≥ тощо. ≈тнософ≥¤ ознаки за кольором, естетика поЇднанн¤ або з≥ставленн¤ кольор≥в неодм≥нно переростають у л≥нгвоментальн≥сть ≥мен≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ барви (червона калина ¤к символ≥зац≥¤ козацькоњ кров≥; червон≥ чоботи в народному афоризм≥ "≤ червон≥ чоботи мул¤ть", а також казков≥ червоненьк≥ черевички ¤к фольклорн≥ образи св¤течност≥, ознака заможност≥; кольорова дихотом≥¤ "„ервоне лице в серце пече"- "„орн≥ брови чар≥вн≥, б≥ду готовл¤ть тоб≥" ¤к нац≥онально-естетична ознака молодост≥, д≥вочоњ краси). ≤ншими словами, предметна символ≥зована сутн≥сть через ф≥зико-ф≥з≥олого-психолог≥чний факт слова перетворюЇтьс¤ на смислову сторону сутност≥. —лово при цьому виступаЇ не лише ф≥зикою чи ф≥з≥олог≥Їю звуку, але ≥ його феноменолог≥Їю та соц≥олог≥Їю, своЇр≥дним "знаковим" етнознаком.
¬заЇмод≥¤ ф≥зичного й метаф≥зичного в св≥домост≥ людини спонукаЇ њњ мислити образами. ѕредметний св≥т, п≥дключаючись до сфери духовного, зазнаЇ в людськ≥й св≥домост≥ "символ≥зац≥њ, бо символ - це "р≥ч", розгл¤нута ¤к одиничн≥сть ≥ сп≥вв≥днесена з довк≥льною њњ ≥накш≥стю"38. ќснова символ≥зму - закон аналог≥њ, бо все в предметному св≥т≥ взаЇмопов'¤зане ≥ становить ун≥версальну систему ¤к фундаментальну Їдн≥сть. ѕрирода аналог≥њ у пост≥йному пор≥внюванн≥ й в≥ддзеркаленн≥ речей зовн≥шнього (предметного) св≥ту в людському внутр≥шньому (духовному) св≥т≥, оск≥льки обидва мають сп≥льне джерело ≥ реал≥зуютьс¤ в св≥домост≥ ¤к результати вплив≥в, з одного боку, псих≥чного на ф≥зичне, а з другого, - ф≥зичного на духовне. “ому символ≥зац≥¤ реч≥ породжуЇ, зрештою, символ≥ку ≥мен≥, бо символ≥чний образ Ї не зовн≥шн≥м зв'¤зком м≥ж двома об'Їктами чи двома в≥дпов≥дност¤ми, а внутр≥шньою аналог≥Їю, необх≥дним ≥ пост≥йним зв'¤зком, отже природною законом≥рн≥стю. «в≥дси, скаж≥мо, в парем≥¤х, видима р≥зноман≥тн≥сть значень компонент≥в так природно зливаЇтьс¤ в Їдине символ≥зоване значенн¤ всього висловленн¤. ‘рагмент бутт¤ предметного св≥ту, в≥дбитий в етн≥чн≥й св≥домост≥, потрапл¤Ї в аналог≥чний кругооб≥г могутност≥ п≥знанн¤, внутр≥шньоаналог≥йних пост≥йних зв'¤зк≥в ≥ стаЇ життЇвим символом-алегор≥Їю, що базуЇтьс¤ вже на художн≥й експрес≥њ смисловоњ перех≥дност≥. «овн≥шн≥ асоц≥ац≥њ реального бутт¤ стають дл¤ етносу внутр≥шньою звичаЇвою сутн≥стю. Ќаприклад, асоц≥ативний зв'¤зок "дерево - людина" випливаЇ з аналог≥њ функц≥й або ознак (дерево росте (стоњть) - людина росте (стоњть); дерево похиле - людина схилена (згорблена); на похиле дерево легко скочити (с≥сти), отже "воно доступне вс¤кому" - людина схилена (згорблена) в≥д старост≥, в≥д перевтоми, з≥гнута, схилена в≥д слабкост≥ характеру, отже "вона вразлива, слабка, тому пок≥рна"). ¬казан≥ аналог≥њ л¤гли в основу вислову "на похиле дерево вс≥ кози скачуть" у значенн≥ "слабкою людиною легко ман≥пулювати". “ак кажуть ≥ про пок≥рну, сумирну людину, з ¤коњ вс≥ знущаютьс¤. “им самим асоц≥ативний зв'¤зок предмет≥в ("дерево - людина") увиразнюЇтьс¤ аналог≥Їю њхн≥х функц≥ональних ознак ("похилений - пок≥рний"), пор≥вн¤нн¤ ¤ких стаЇ основою динам≥чного (нав≥ть драматичного) образу-символу.
ѕарем≥њ Ї ¤скравим прикладом накладанн¤ зовн≥шнього (косм≥чного) пор¤дку речей на внутр≥шн≥й (духовний) пор¤док (життЇв≥ правила, пол≥т думки, моральний етнокодекс, етнопсих≥чну еволюц≥ю, призначенн¤ душ≥, ментальну повед≥нку). Ќародн≥ афоризми Ї ¤скравою ≥люстрац≥Їю конвенц≥ональних або ун≥версальних асоц≥ативних м≥жпредметних зв'¤зк≥в, тобто пост≥йноњ сум≥жност≥, що виводитьс¤ на ¤к≥йсь зрим≥й чи природн≥й основ≥, або регул¤рних внутр≥шн≥х зв'¤зк≥в м≥ж символами ≥ реальними предметами. “ому в парем≥¤х усе значуще, пов'¤зане, входить у певн≥ асоц≥ативн≥ р¤ди, ¤к≥ сп≥вв≥днос¤тьс¤ ¤к щодо положенн¤, так ≥ щодо значенн¤. Ѕ≥льше того, можна твердити про символ≥чну л≥н≥ю (можливо, ланцюг) асоц≥ативного р¤ду, що базуЇтьс¤ на етносимвол≥ц≥ ¤к так≥й. —каж≥мо, лексема земл¤ (¤к ірунт) у св≥домост≥ украњнц¤ асоц≥юЇтьс¤ з пост≥йними характеролог≥чними ознаками родюча, багата, добра, плодюча, пл≥дна (на означенн¤ земл≥, що добре родить) ≥ ¤лова, пуста, лиха, плоха, погана, ледача (на означенн¤ неродючоњ). «в≥дси вислови: «емл¤ найбагатша, вода найсильн≥ша; Ќа ледач≥й земл≥ ≥ трава не росте; Ќа добр≥й земл≥ хл≥б с≥ють, а на плоху гн≥й воз¤ть. ќзнака родюча асоц≥юЇтьс¤ з притаманними характеристиками земл≥ - сира, чорна (“ебе й сира земл¤ не нагодуЇ; Ќа чорн≥й земл≥ б≥лий хл≥б родить). ” свою чергу ознака сира через аналог≥ю "земл¤ - могила" набуваЇ сакрального значенн¤ (—ира¤ земл¤, ти не мати мо¤), тому кажуть: "ѕ≥шов у сиру землю" (тобто "помер").
—ама ж лексема земл¤ (у згадуваному вже символ≥зованому значенн≥ "край, крањна") пов'¤зуючись, ¤к ми бачили вище, з опозиц≥Їю св≥й/чужий ознаками р≥дна - чужа («а р≥дною землею ≥ в неб≥ скучно - Ќа чуж≥й земл≥ не доробиш хл≥ба) вмотивовуЇ сакральне значенн¤ словосполученн¤ жмен¤ земл≥ (про частку р≥дноњ земл≥, ¤ку принос¤ть на могилу близькоњ людини, похованоњ на чужин≥, не в своњй земл≥). ѕерсон≥ф≥кац≥¤ (ще з дохристи¤нських час≥в) земл≥ Ї в≥дгом≥ном њњ обожнюванн¤ (п≥дтвердженн¤м цього Ї кл¤тьба св¤тою землею ≥ звичай њсти њњ при цьому).
—поконв≥ку людина сприймаЇ землю, ¤ка њй або щось даЇ, або в нењ щось чи когось забираЇ. «рештою, забираЇ до себе й њњ саму. ќпозиц≥¤ давати/брати передбачаЇ, з одного боку, асоц≥ативний р¤д персонал≥зованих д≥й родити - годувати - в≥ддавати - повертати (ƒай земл≥, то й вона тоб≥ дасть; ’то земл≥ даЇ, тому земл¤ утроЇ в≥ддаЇ; ’то про землю дбаЇ, тому вона повертаЇ), а з другого, - символ≥зовану д≥ю забирати (тобто "приймати до себе, в себе" - «емл¤ даЇ все ≥ забираЇ все). —аме з останн≥м словом асоц≥юЇтьс¤ висл≥в: "«емл¤ [не] приймаЇ" (про померлого) ≥ прокл≥н, в основ≥ ¤кого цей висл≥в лежить: "ўоб тебе (його ≥ т. ≥н.) [сира] земл¤ не прийн¤ла!"; пор.: "ћати сира земле! ѕрийми мене до себе" (у √. в.-ќсн.). як бачимо, лексема земл¤ вступаЇ в асоц≥ативн≥ р¤ди "земл¤ - житт¤ - добробут" (землею ус≥ живемо) ≥ "земл¤ - смерть - в≥чний спочинок" (зв≥дси побажанн¤ неб≥жчикам: "«емл¤ хай буде пером" ≥ застереженн¤ живим: "Ѕ≥льше сажн¤ земл≥ не д≥станеш"). —аме життЇдайна сила земл≥ дл¤ людини породила й традиц≥йне пор≥вн¤нн¤ њњ з мат≥р'ю («емл¤-мати; «емл¤ - наша мати, вс≥х годуЇ; ƒогл¤дай землю пл≥дну, ¤к мат≥р р≥дну), про ¤ке згадувалос¤ вище.
ѕриклади з лексемою земл¤, ¤к≥ вибудовують в≥дпов≥дну символ≥чну л≥н≥ю, св≥дчать, що символ≥ка спр¤мована на духовне (внутр≥шнЇ, метаф≥зичне) переосмисленн¤ предмета, на встановленн¤ вторинного (етном≥крокосм≥чного) пор¤дку речей. ≤ншими словами, стал≥ народн≥ вислови демонструють перетворенн¤ об'Їктивноњ (макрокосм≥чноњ) модальност≥ ключовоњ одиниц≥ та пов'¤заних з нею ≥нших одиниць на суб'Їктивну (м≥крокосм≥чну) њхню модальн≥сть. ќтже, "сп≥льний ритм" етносу, про що йшлос¤ вище, перетворюЇ не лише реч≥, але й слова, що Ї њхн≥ми знаками. —лова живуть власним житт¤м, зм≥нюючи св≥й зм≥ст ≥ форму, вступають у т≥ чи ≥нш≥ в≥дношенн¤ з ≥ншими словами, витворюючи стал≥ словосплученн¤ ≥ вирази.
≈тносимвол≥ка форми слова й висловленн¤. —имвол≥чний пор¤док речей ¤к корекц≥¤ у план≥ значенн¤ м≥ж матер≥альним ≥ духовним св≥том, м≥ж св≥том видимим ≥ невидимим39, передбачаЇ символ≥зован≥ форми вираженн¤. «окрема, в галуз≥ "обр¤дового" словотвору спостер≥гаЇмо продуктивн≥ модел≥ в≥дд≥Їсл≥вних предметних назв ≥з суф≥ксом -ин-: огл¤дини, змовини, заручини, пострижини, поштини (могоричуванн¤ п≥д час пострижин), припросини, хрестини; ≥з суф≥ксом -к-: досв≥тки (молод≥жн≥ з≥бранн¤ "до трет≥х п≥вн≥в"), зажинки, обжинки, ѕосв¤тки (народна назва останнього дн¤ –≥здв¤них св¤т). Ќе менш продуктивним засобом "обр¤дового" й фольклорного словотвору Ї словоскладанн¤, напр.: д≥вич-веч≥р (коли, за обр¤дом, в'ють (плетуть) в≥нок дл¤ молодоњ, сп≥вають обр¤дових п≥сень на зразок: "ќй чи вогонь, чи полумен палаЇ, „и на ћарус≥ золотий в≥нець с¤Ї?"), г≥льце-деревце (у вес≥льн≥й п≥сн≥: "√≥льце-деревце з ¤лини, ≤з червоноњ калини, ≤з хрещатого барв≥нку, ≤з запашного васильку"), мед-гор≥лка (у вес≥льних п≥сн¤х: "Ќесем мед-гор≥лку за √аннусю-д≥вку"; "як ми г≥льце вили, ћед-гор≥лку пили"), батько-мати (тато-мама, батько-ненька, отець-ненька). ќстанн≥ композити символ≥зують родину, домашнЇ вогнище (Ќе послухаЇш батька-матер≥, то навчить тебе лиха година; ’то батька-мат≥р зневажаЇ, той добра не знаЇ; ¬ тата-мати не до в≥ку), тому Ї нев≥д'Їмними компонентами вес≥льного вербального коду (Ѕатько-мати просили ≥ ¤ прошу: "ѕриходьте на вес≥лл¤!").
ќбов'¤зковим обр¤дово-звичаЇвим атрибутом у традиц≥йн≥й украњнськ≥й культур≥ Ї хл≥б-с≥ль. —вашки кладуть хл≥б-с≥ль на голову молодоњ, коли мати зустр≥чаЇ з¤т¤, хл≥б-с≥ль давали чумаков≥ в дорогу, мати п≥дносила хл≥б-с≥ль своњм орачам п≥сл¤ першоњ оранки. ” день ѕ'¤тдес¤тниц≥ хто хот≥в, щоб св¤щеник осв¤тив житло, виставл¤в ст≥л за ворота й клав на нього хл≥б-с≥ль. ѕокинута д≥вчина, проклинаючи свого нев≥рного, сп≥вала: " оли ж мене покидаЇш, покинь хл≥ба њсти, Ѕодай тоб≥ √осподь не дав ≥з ≥ншою с≥сти! оли ж мене покидаЇш, покинь хл≥ба-сол≥, Ѕодай тоб≥ не д≥ждати н≥ щаст¤, н≥ дол≥!" –итуальн≥ функц≥њ призначалис¤ дл¤ клен-дерева ("«роби мен≥, брате, в≥рний товаришу, « клен-дерева труну"). « чорноклена робл¤ть дл¤ купальського обр¤ду ћарену. ƒо реч≥, рослинний св≥т, ¤кий в≥д≥гравав у житт≥ людини, кр≥м усього ≥ншого, велику обр¤дову роль, не випадково такий багатий композитними народними ≥ народнопоетичними назвами своњх представник≥в: приворот-з≥лл¤, ромен-з≥лл¤, кор≥нь-з≥лл¤, чар-з≥лл¤, рута-м'¤та, калина-малина, вишенька-черешенька, розрив-трава, хрест-трава, перел≥т-трава, перекотиполе, жито-пшениц¤, трава-мурава, ¤р-хм≥ль, сон-трава, люби-мене, ≥ван-чай, нечуй-в≥тер, б≥с-дерево, бождерево, первоцв≥т, зимоцв≥т, п≥зньоцв≥т, неч≥пай-з≥лл¤, рай-дерево, рай-цв≥т. ¬≥ра в ц≥лющу або приворотну силу т≥Їњ чи ≥ншоњ рослини породжувала характеристичний компонент багатьох назв, напр. у ѕанаса ћирного: "Ѕ≥сова баба, видно, сон-трави помостила: ¤к упав, наче вмер!" ƒе¤к≥ композити Ї обов'¤зковими ритуальними компонентами вербального обр¤дотексту, напр.: панове-сватове, старости-п≥дстарости, дружки-бо¤ри (у вес≥льн≥й обр¤дод≥њ), жито-пшениц¤, пан-господар, панотець, щаст¤-здоров'¤ (у р≥здв¤них обр¤дод≥¤х), ж≥нки-сестрички, д≥вчата-сестрички (у русальних обр¤дод≥¤х ≥ п≥сн¤х), щука-риба, плахта-чорнитка, плахта-шовк≥вка, муха-горюха, щаст¤-дол¤ (у купальських обр¤дових п≥сн¤х).
ƒл¤ обр¤дод≥й та обр¤дових текст≥в характерними Ї також численн≥ пестлив≥ утворенн¤: вес≥лл¤чко, пташечка, стежечка, кв≥точка, кол¤дочка, худ≥бка, сонечко, садочок, в≥ночок, подв≥р'¤чко, писаночка, гарненько, спос≥бненько, оженн¤чко, в≥дданн¤чко, даруночок, пальчик, перстенець, ¤г≥дочка, коновочка, волики, коники, васильчик, городчик, гостоньки, козонька, перепеличка, л≥танн¤чко, сльозочки, вор≥женьки. ѕрирода багатьох зменшених назв с¤гаЇ своњм кор≥нн¤м давн≥х в≥рувань наших предк≥в. ÷≥ форми вираженн¤ Ї в≥дгомоном своЇр≥дноњ данини людини об'Їктам њњ обожуванн¤ (сонечко, м≥с¤ченько, з≥роньки, в≥тронько) через персон≥ф≥кац≥њ (дощик, веснонька, л≥течко, зимонька, водонька), пошануванн¤ (гостонько, батенько, мат≥нка, хл≥бчик) тощо. ќбр¤довий дискурс, ¤к н≥¤кий ≥нший, демонструЇ функц≥ональн≥ можливост≥ ментального корел¤ту (об'Їднувального концепту) слова й реч≥40, причому реч≥ часто поз≥рноњ, що ще б≥льше п≥дсилюЇ маг≥ю слова-символу.
як говорив ќ.‘.ЋосЇв, "соц≥альне житт¤ немислиме без маг≥њ слова"41, тобто це передус≥м ≥м'¤ д≥йсноњ реч≥, взаЇмов≥дношенн¤ д≥йсност≥ й реч≥, або слова й д≥йсност≥. —аме так≥ взаЇмов≥дношенн¤ породжують символ≥ку форм слова й вислову ¤к систему образного членуванн¤ д≥йсного св≥ту в народн≥й св≥домост≥. —имвол≥чна природа форм часто с¤гаЇ ще м≥ф≥чноњ св≥домост≥ етносу. —каж≥мо, старовинне св≥тогл¤дне табу на де¤к≥ ≥мена спричинило до усв≥домленн¤ заперечного пон¤тт¤ "нечорт", викликане небажанн¤м бачити чорта, зустр≥чатис¤ з ним, накликати його на себе. “ак з'¤вилис¤ евфем≥стичн≥ (пом'¤кшувально-зам≥нн≥) назви чорта, зокрема ≥з заперечно-негативною часткою не (≥ запозиченою морфемою анц(т)и) на означенн¤ б≥с≥вськоњ (злоњ) сили: нечистий, нечиста сила, анцибол, анциболот, анциболотник, антихрист.
ƒавн≥ми Ї й асоц≥ативн≥ аналог≥њ, пов'¤зан≥ з пон¤тт¤м чистоти. ¬оно зб≥галос¤ з усв≥домленн¤м новизни, св≥тла. —онце щодн¤ народжуЇтьс¤, отже щодень нове - чисте й св≥тле (св¤те). ¬оно купаЇтьс¤ у вод≥ (дощ≥), осушуЇтьс¤ св≥жим пов≥тр¤м (в≥тром). —онцю поклон¤лис¤ ¤к божеству, ¤ке не може бути оскверненим. “ому сонце, вода й пов≥тр¤ очищаЇ, оновлюЇ людину. ”се ж, що перебуваЇ в т≥н≥, в темних брудних м≥сц¤х (наприклад у болот≥, багн≥) - це зла (б≥с≥вська, ди¤вольська) сила. ¬она оживаЇ, коли заходить (умираЇ) сонце, тому уособлюЇ все темне, нечисте, недобре, неживе ≥ може накликати нещаст¤, отже нечисть, ¤ка все опоганюЇ, оскверн¤Ї. ќск≥льки в њњ влад≥ вс≥ нехрещен≥ (нехристи, анц(т)ихристи), то вона пов'¤зана з самим ди¤волом. Ќебезпечно згадувати чорта на ≥м'¤ особливо вноч≥, бо в≥н може ¤витис¤. «в≥дси оборонн≥ синтаксичн≥ формули "не при хат≥ (не при нас) згадуючи", "[той] щез би!" (зв≥дси щезник), дейксиси той, воно (той, що гребл≥ рве; той, що в скал≥ сидить; що воно таке), напр. у ћарка ¬овчка: " оли згадують про нечисте, то говор¤ть: "Ќаше м≥сце св¤те" ≥ хрест¤тьс¤"; у ≤. отл¤ревського: "÷ебто того, що гребл≥ рве; “ого, що, не при хат≥ згадуючи"Е (≥ плюЇтьс¤)"; у Ѕ.√р≥нченка: "«нову ти почав того згадувати! - докор¤в йому арпо. ¬≥н не любив, ¤к хто згадував "чорта", а надто в хат≥". ≤.ќг≥Їнко вважаЇ, що п≥д впливом старих в≥рувань народу мова витворила особливу синтаксичну формулу - безп≥дметов≥ реченн¤ з д≥Їсл≥вним присудком на -ло, напр.: –уки йому в≥дн¤ло; удись його вхопило; ¬же його понесло; ѕриперло його до хати; ¬же його завалило тощо; пор. ще приказку: Ќе поможе баб≥ кадило, коли бабу сказило42. Ѕезп≥дметов≥сть таких речень по¤снюЇтьс¤ ¤вищем табу на демон≥чн≥ д≥йов≥ особи (чорт, лихо, нечиста (зла) сила), узагальнених ≥мпл≥цитним дейксисом воно, семантично-граматичним вказ≥вником ¤кого Ї застигла безособова д≥Їсл≥вна форма на -ло. ƒо реч≥, лексема воно (або щось) може бути ≥ на¤вною, але њњ функц≥ональна роль у реченн≥ суто фразотворча, напр.: ўо воно стукаЇ (шумить, гуде, шарудить ≥ т. ≥н.)?; ўось у боц≥ коле (шпигаЇ, болить, с≥паЇ); пор. ≥мпл≥цитн≥сть/експл≥цитн≥сть самоњ табуйованоњ д≥йовоњ особи у формально особов≥й структур≥: ƒе його [чорт, д≥дько] носить?; який чорт (д≥дько) його прин≥с?; јж ось лихий цар¤ несе (“.Ўевченко); ого це [чорт, д≥дько] несе?
—имвол≥зац≥¤ синтаксичноњ форми спри¤Ї витворенню ц≥лого р¤ду л≥нгвоментальних формул - за зразками словосполучень ≥ речень. —каж≥мо, старий слов'¤нський звичай в≥дрощувати чолов≥кам довге волосс¤ ≥ бороду поступово залежно в≥д в≥ку переростаЇ у звичаЇве стриженн¤ "п≥д мак≥тру" (при цьому над≥вали мак≥тру на голову), "у кружок" (р≥вно навколо голови), "до закаблука" (над чолом волосс¤ довше, на потилиц≥ коротше), "п≥д скопку" (горизонтально над бровами, довше на потилиц≥ й висках) та ≥н. “им самим в≥дпов≥дн≥ граматичн≥ форми з часом лексикал≥зуютьс¤ ¤к стал≥ найменуванн¤. Ќародне дискурсивне мовленн¤ породжуЇ ц≥лий р¤д обр¤дових символ≥зованих формул, напр.: "“во¤ хата, а м≥й верх" (обр¤дова фраза молодоњ при п≥д'њзд≥ до хати молодого, що виражаЇ бажанн¤ володарювати в дом≥ чолов≥ка); "—≥дайте, щоб старости с≥дали" (припрошенн¤ гостей с≥дати в хат≥, особливо де Ї д≥вчина на виданн≥); "Ќа щаст¤, на здоров'¤ та на Ќовий р≥к, щоб родило краще, ¤к тор≥к - жито, пшениц¤ та вс¤ка пашниц¤!" (формула новор≥чного в≥ншуванн¤ в устах пос≥вальника). —еред сакрально-символ≥зованих синтаксичних формул двоскладного типу численними Ї "ц≥льов≥" мовн≥ структури, що ф≥ксують т≥ чи ≥нш≥ народн≥ прекмети: "Ќа —орок св¤тих д≥вчата варили сорок вареник≥в ≥ частували хлопц≥в, - "щоб мороз любисток не побив""; "—в¤ткували благов≥сника, - "щоб √аврило хати не спалив""; "ƒ≥вчата росою вмивалис¤, - "на красу""; "Ќа «елений тиждень не купаютьс¤ в р≥чках, - "щоб русалки не залоскотали""; "¬ишн≥ залишають на вершку дерева, - "на розпл≥д""; "Ќа ¬еликдень њд¤ть м'¤со з хр≥ном, - "щоб м≥цн≥шим бути"". —еред названих структур зустр≥чаЇмо й "причинов≥" синтаксичн≥ формули: "” н≥ч п≥д ¬еликдень св≥тло горить у хат≥ ц≥лу н≥ч, - "бо ¤нголи над селом л≥тають""; "Ѕ≥лий тиждень - найкращий час дл¤ с≥вби ранн≥х культур, - "будуть колосист≥ ≥ без бур'¤н≥в"".
ѕоверн≥мос¤ знову до парем≥йних висловлень, ¤к≥ Ї типовими зразками символ≥зованих синтаксичних структур. якщо говорити про те, що мовн≥ вирази, що практично функц≥онують у сусп≥льному мовному середовищ≥, мають ¤к л≥нгв≥стичне, так ≥ соц≥ально-культурне значенн¤43, то парем≥њ в силу своЇњ л≥нгвоментальноњ природи н≥велюють перше й максимально увиразнюють друге. ѓхн≥ формальн≥ модел≥-символи служать лише л≥нгвальними сигналами дл¤ соц≥ально-культурноњ семантики. ѕроблема њхньоњ структури пол¤гаЇ в типовост≥ форми, у характер≥ розташуванн¤ й дистрибуц≥њ мовних одиниць. «наченн¤ висловлень цього типу т≥сно пов'¤зуЇтьс¤ з њхн≥ми формальними модел¤ми ¤к символами44. ≤ншими словами, парем≥њ строго структурован≥, часто на основ≥ б≥нарних опозиц≥й або з≥ставних культурних концепт≥в. ѕро њхн≥й синтаксис можна говорити ¤к про формально-настановчу символ≥чну структурал≥зац≥ю у русл≥ л≥нгвоментальноњ комун≥кац≥њ. як зазначав ≈.—еп≥р, "звичањ, ¤к≥ контролюютьс¤ св≥тською (людською) суверенн≥стю, - це закони, звичањ, ¤к≥ контролюютьс¤ соц≥альною розс≥¤ною (безособовою) суверенн≥стю, - це етика"45. ƒискурсн≥ висловленн¤ парем≥йного характеру, що становл¤ть своЇр≥дний етнокодекс, породжен≥ ¤краз соц≥ально розс≥¤ною, безособовою, суверенн≥стю. “ому про особу (суб'Їкт) у цих структурах можна говорити лише ¤к про умовну - формальну ≥з функц≥онально- та структурно-синтаксичного боку ≥ реальну - з комун≥кативного.
Ќародн≥ припов≥стки - передус≥м символ≥чн≥ текстотв≥рн≥ одиниц≥, в ¤ких нарощуванн¤ зм≥сту в≥дбуваЇтьс¤ через стандартизац≥ю форми. Ќе випадково характерними структурними ознаками народного дискурсивного мовленн¤ Ї з≥ставленн¤, протиставленн¤, паралел≥зм, повтор, пор≥вн¤нн¤. ƒл¤ ≥люстрац≥њ цього наведемо типов≥ модел≥ припов≥сткових дискурсних одиниць: [ти] йому (його)Е, а в≥н тоб≥Е (“и йому - печене, а в≥н тоб≥ - варене; “и його хрести, а в≥н тоб≥: "ѕусти!"; …ому про кон¤, а в≥н про вола); ми (¤, ти)Е, а в≥н (ти)Е (“и йому про воли, а в≥н про голуби; “и йому голене, а в≥н тоб≥ стрижене; ћи о воз≥, а в≥н о коз≥; я йому про юшку, а в≥н про петрушку); одинЕ, а другийЕ (ќдин про ’ому, а другий про ярему); хтоЕ, а хтоЕ(’то в л≥с, а хто по дрова); чи (або)Е, чи (або)Е, [а]Е („и купим, чи не купим, а могорич треба с¤ напити; јбо в≥шай, або пускай - мен≥ треба на ¤рмарок њхати); один (одному)Е, [а] другий (другому)Е (ќдин скаче, другий плаче; ќдному сонце св≥тить, а другому й м≥с¤ць не зблисне); комуЕ, [а] комуЕ ( ому рад≥сть, а кому горе); тоб≥Е, [а] мен≥Е (“об≥ см≥х, а мен≥ плач); абоЕ, абоЕ (јбо жити, або гнити; јбо добути, або дома не бути; јбо грай, або грош≥ вертай); н≥ (ан≥)Е, н≥ (ан≥)Е (Ќ≥ гн≥ву, н≥ ласки; Ќ≥ до Ѕога, н≥ до людей; Ќ≥ ради, н≥ розради; јн≥ тоб≥, ан≥ мен≥; јн≥ впр≥в, ан≥ змерз). якщо наведен≥ вище модел≥ об'Їднуютьс¤ семантикою "вибору" (або в≥н Ї, або його немаЇ), то наступний р¤д характеризуЇтьс¤ з≥ставним взаЇмов≥дношенн¤м атрибутивних або адверб≥альних ознак, виражених част≥ше дейктичними символ≥зованими одиниц¤ми: ¤кий (¤ка, ¤ке)Е, такий (така, таке)Е (який стук, такий грюк; яка мати, така й дочка; яке "помагайб≥", таке й "доброго здоров'¤чка"); чий (чи¤, чиЇ)Е, тогоЕ („ий хл≥б њси, того п≥сню чеши; „и¤ згуба, того й гр≥х); чимЕ, тимЕ („им хата багата, тим рада); такийЕ, ¤кЕ (“акий багатий, ¤к чорт рогатий); ¤к ви (ти)Е, так [≥] ми (¤)Е (як ви нам, так ≥ ми вам; як ти зо мною, так ≥ ¤ з тобою); ¤кЕ, такЕ (як ми Ѕогов≥, так Ѕог нам); деЕ, тамЕ (ƒе Ї житт¤, там Ї й над≥¤; ƒе велика рада, там р≥дкий борщ); такЕ, щоЕ (“ак см≥шно, що аж мл≥сно). ‘ормально двочленн≥, висловленн¤ цього типу часто наст≥льки фразеолог≥зован≥, що не п≥ддаютьс¤ будь-¤кому структуруванню, наприклад модел≥ на зразок: хайЕ, абиЕ (’ай буде й зубатий, аби багатий); щоЕ, тоЕ (ўо правда, то не гр≥х); хочЕ, а (але)Е (’оч д≥дька з'њж, а правду р≥ж); ¤кбиЕ, тоЕ (якби собака робила, то узута б ходила).
як бачимо, нац≥ональний колорит розгл¤нутих вище сл≥в ≥ вираз≥в св≥дчить про очевидн≥сть корел¤ц≥њ м≥ж мовою та культурою, про можлив≥сть усеб≥чного опису процесу чи ¤когось об'Їкта, позначених т≥Їю чи ≥ншою мовною одиницею, передус≥м ¤к частини етнокультури. —интез л≥нгв≥стики (ширше - ф≥лолог≥њ в широкому розум≥нн≥) через т≥сне сп≥вв≥дношенн¤ л≥нгвоментальних одиниць ≥з "сукупн≥стю контекст≥в норм культури"46 п≥д силу лише словников≥ етнол≥нгв≥стичноњ ор≥Їнтац≥њ, ¤кий би поЇднував риси словник≥в р≥зних тип≥в - енциклопедичних, ≥сторичних, тлумачних, етимолог≥чних. “акий словник може подавати парадигми символ≥в ≥з вказ≥вками на њхню форму, значенн¤, функц≥онуванн¤, на регул¤рну сполучуван≥сть, обов'зков≥сть / факультативн≥сть у тому чи ≥ншому обр¤д≥, а з огл¤ду на композиц≥ю останнього й на окрем≥ етносимвол≥чн≥ формальн≥ елементи "обр¤дового" словотвору й синтаксису. Ќав≥ть св≥т житт¤ звичних сл≥в чи вислов≥в у такому словнику може бути в≥дбитий через баланс самоствердженн¤ чи, навпаки, стримуванн¤ ви¤ву етнособистост≥ (етносу) в мовних д≥¤х, через лог≥ку мовного сп≥лкуванн¤ даноњ етносп≥льноти, через проекц≥ю њњ св≥тобаченн¤ на ту чи ≥ншу мовну одиницю. ѕринаймн≥ дос≥, наприклад у загальномовних словниках, парем≥њ виступають ¤к ≥люстративний матер≥ал на п≥дтвердженн¤ значенн¤ (часто пр¤мого) того чи ≥ншого слова, хоч могли б бути об'Їктом окремого лексикограф≥чного розгл¤ду ¤к стал≥ символ≥зован≥ л≥нгвоментальн≥ одиниц≥ закритого типу. —проби њхнього ≥деограф≥чного опрацюванн¤ - лише перший крок у цьому напр¤мку. “ак чи ≥накше, н≥хто не наважитьс¤ ототожнювати мову з њњ словником, проте, ¤к справедливо зауважував ≈.—еп≥р, повний словник т≥Їњ чи ≥ншоњ мови можна розгл¤дати ¤к комплексний ≥нвентар ус≥х ≥дей, ≥нтерес≥в ≥ зан¤ть, що привертають увагу даного сусп≥льства47. ƒо цього залишаЇтьс¤ т≥льки додати, що особливого значенн¤ набуваЇ така л≥нгвоментальна комплексн≥сть, коли йдетьс¤ про етносп≥льноту, ¤ка самостверджуЇтьс¤.
Ћ≤“≈–ј“”–ј
1. √умбольдт фон ¬. язык и философи¤ культуры.- ћ., 1985.- —.378.
2. ÷ит. за виданн¤м: ¬ежбицка¤ ј. —емантические универсалии и описание ¤зыков / ѕер. ј.ƒ.Ўмелева.- ћ., 1999.- —.271.
3. ≤лар≥он митрополит (≤.≤.ќг≥Їнко). ƒохристи¤нськ≥ в≥руванн¤ украњнського народу.- ., 1992.- —.215, 360-361; “олстой Ќ.». ќчерки по слав¤нской мифологии и этнолингвистике.- ћ., 1995.- —.289-316.
4. ƒетальн≥ше про це див.: Ўевченко ¬.“. ѕоходженн¤ та семантичний розвиток лексики, пов'¤заноњ з вес≥лл¤м.- јвтореф. канд. дис.- ., 1998.- 16с.
5. ’аймс ƒелл ’. ƒва типа лингвистической относительности // Ќове в лингвистике.- ¬ып. IV- ћ., 1975.- —.232-233.
6. ¬ежбицька ј. «азнач. прац¤.- с.263; —эпир Ё. »збранные труды по ¤зыкознанию и культурологии.- ћ., 1993.- —.243.
7. очерган ћ.ѕ. «агальне мовознавство. - ., 1999.- —.11; про реконструкц≥ю слов'¤нськоњ прабатьк≥вщини через слово, слово-символ, тобто про етнол≥нгв≥стику ¤к "живу старовину" див.: “олстой ћ.≤. «азнач. прац¤.- —.39.
8. “олстой ћ.≤. «азнач. прац¤.- —.39.
9. “ам само.- —.32.
10. “ам само.- —.34.
11. ѕ¤тигорский ј.ћ. ћифологические размышлени¤.- ћ., 1996.- —.50.
12. √оготишвили ј.ј. ѕослесловие к книге ј.‘.Ћосева "Ѕытие. »м¤. осмос".- ћ., 1993.- —.921.
13. —теблин- аменский ћ.Ќ. ћиф.- Ћ., 1976.- —.90.
14. √умильов Ћ.Ќ. √еографи¤ этноса в исторический период.- Ћ., 1990.- —.31.
15. √умбольдт фон ¬. «азнач. прац¤.- —.349.
16. “ам само.
17. √ум≥льов Ћ.ћ. «азнач. прац¤.- —.31, 36.
18. јрутюнова Ќ.ƒ. “ипы ¤зыковых значений: ќценка. —обытие. ‘акт.- ћ., 1988.- —.290.
19. √ум≥льов Ћ.ћ. «азнач. прац¤.- —. 43-44.
20. Ўевельов ё. ќлександр ѕотебн¤ ≥ нац≥ональне питанн¤ // ќлександр ѕотебн¤. ћова. Ќац≥ональн≥сть. ƒенац≥онал≥зац≥¤.- Ќью-…орк, 1992.- —.37.
21. ≤люстрац≥њ подаЇмо за виданн¤м: ƒоброльожа √.ћ. ≤деограф≥чний словник пол≥ських народних пор≥вн¤нь з компаративними об'Їктами - назвами тварин.- ., 1997.- 57с.
22. —еп≥р ≈. «азнач. прац¤.- —.193.
23. “ам само.
24. “ам само.
25. ант ». —оч.: в 6-ти томах.- т.6.- ћ., 1996.- 743с.
26. “олстой ћ.≤. «азнач. прац¤.- —.151-166.
27. ¬загал≥ права ≥ л≥ва сторона так чи ≥накше пов'¤зан≥ в народн≥й св≥домост≥ з добрим / поганим, чистим / нечистим. ÷е в≥дбилос¤ й на значенн≥ самоњ лексичноњ пари, наприклад в од¤з≥: правий - лицьовий, л≥вий - вивор≥т. «а пов≥р'¤м, коли над≥в щось навивор≥т, чекай лихого.
28. ≤лар≥он митрополит (≤.≤.ќг≥Їнко). «азнач. прац¤.- —. 216, 354.
29. Ћосев ј.‘. Ѕытие. »м¤. осмос.- ћ., 1993.- —. 628.
30. “олстой ћ.≤. «азнач. прац¤.- —.293.
31. ƒетальн≥ше про це див.: Ћук≥нова “.Ѕ. „исл≥вники в слов¤нських мовах.- ., 2000.- —.57-71.
32. “опоров ¬.Ќ. ћиф. –итуал. —имвол. ќбраз.- ћ., 1995.- с.10.
33. ЋосЇв ќ.‘. «азнач. прац¤.- —.734-735.
34. “ам же.- —.759, 763.
35. ант ≤. «азнач. прац¤.- “.6.- 7 и 3с.
36. ƒетальн≥ше про це див.: ∆айворонок ¬.¬. —лово в етнолог≥чному контекст≥ // ћовознавство.- 1996, є1.- —.12-13.
37. √ургула ≤. ѕисанка —х≥дноњ √аличчини ≥ Ѕуковини в зб≥рц≥ Ќац≥онального музею у Ћьвов≥ // ћатер≥али до етнолог≥њ та антрополог≥њ.- “.XXI-XXII.- „.1.- Ћьв≥в, 1929.- —.131-156; ћарун¤к ¬. —истема кольор≥в буковинськоњ писанки з погл¤ду семантики, деривац≥њ та структури // Ќауковий в≥сник „ерн≥вецького ун≥верситету.- ¬ип.13.- —лов'¤нська ф≥лолог≥¤.- „ерн≥вц≥, 1997.- —.76-83.
38. ЋосЇв ќ.‘. «азнач. прац¤.- —.228.
39. ерлой ’-Ё. —ловарь символов.- ћ., 1994.- —.44.
40. “олстой ћ.≤. «азнач. прац¤.- —.316.
41. ЋосЇв ќ.‘. «азнач. прац¤.- —.880.
42. ≤лар≥он митрорполит (≤.≤.ќг≥Їнко). «азнач. прац¤.- —.145-146.
43. ‘риз „. «начение и лингвистический анализ // Ќовое в лингвистике.- ¬ып.II.- ћ., 1962.- —.114.
44. “ам само.
45. —еп≥р ≈. «азнач. прац¤.- —.580-581.
46. Ќайда ≈.ј. јнализ значени¤ и составлени¤ словарей // Ќовое в лингвистике.- ¬ып.≤≤.- —.47.
47. —еп≥р ≈. «азнач. прац¤.- —.194, 272.